Цікаві поліські ремесла: "Веселики Полісся" презентують

Майстер  народних поліських музичних  інструментів

Ви  чули  голос  нашого  поліського «бекача»? Це  така дудка – викрутка. Перше  враження  таке,  ніби  чуєш  голос  грізного  буйвола – такий  сильний, могутній  звук. Аж  не  віриться,  що  так  виграє  така  тоненька  трубочка  із  кори  дерева.

Іван Петрович Власов, житель  нашого  села  – народний умілець з виготовлення бекачів, свистків, тріщаток, а ще  він – завідуючий клубом с. Жовкині.  Його вироби  відомі  далеко  за  межами  нашого  села. Іван  Петрович  частий  гість різноманітних  свят, фестивалів.

Покликали  і  ми  його  на  гостину. Було  дуже  цікаво! Виявилось,  що  для  виготовлення  бекачів  потрібна  не  просто  кора,  а  кора  вільхи. Тож  запрошуємо  і  вас  на  майстер-клас  до Івана Петровича. Ділиться  він  своїм  вмінням  залюбки. Подарунок  такий  не  лише  оригінальний,  але  й  малозатратний.

 

Майстер з плетіння кошиків

Івашко Володимир Матвійович – відомий в с. Жовкині майстер з виготовлення коробок  (так на Поліссі називають кошики) із  тонких  дерев’яних  дощечок – дранок. Побувавши  в  гостях у Володимира Матвійовича,  ми  дізнались  дуже  багато цікавого з  історії  виготовлення  такої  гарної, легкої  та напрочуд  пахучої  коробки, яку  можна  назвати  універсальною. Адже  вона  придатна для  збирання  та збереження  грибів, картоплі, яблук, груш,  та  іншої  городини. Креативні  господині  сьогодні використовують  такі  коробки  для  посадки  квітів. Це  дуже гарно  і  оригінально.

А  виготовлення  коробки  займає  чимало  часу,  вміння  та  знань. Потрібно  дуже  добре  знати  властивість  дерев, щоб тоненькі  дощечки  вирізались  легко  та  добре, володіти  технікою  плетіння  таких  дощечок. А  ще, звичайно,  треба  любити  таке  дивне  та  незвичайне  ремесло.  Тож  давайте  будемо  опановувати…  Запрошуємо  бажаючих  повчитись  разом  із  нами!

Пасічник

Пасічник – знавець бджіл та всього, що   вони продукують. Він  не лише піклується про бджіл і вулики, а й знає, коли збирати мед, як відділяти віск, прополіс, який  мед  корисний тощо.

Звичайно, пасіка  з’явилась  в  наших  краях  порівняно не  так   і  давно. Колись  у  селі  були  лише  бортники. Бортник – збирач дикого меду в лісах. Бортники чудово зналися на способі життя диких бджіл, уміли знаходити і забирати в них мед. Також бортники сплачували данину медом, адже у давні часи дуже популярною були напої на основі меду.

А хто  із  нас  не  полюбляє  пахучий  та  солодкий  медок? Звичайно, – всі!  Тому  ми  з  радістю  завітали до нашого  сільського  пасічника  Юрія Дмитровича Бондарука. Він  зазначив, щоб бути бджолярем, треба,  насамперед, мати неабияку витримку, не боятися бджіл, любити   цих  крилатих  трудівниць. Бджоли  відчувають настрій людини, ставлення  до  них  і  ніколи  не  зачеплять людину  просто  так. Дівчатка поводились  дуже  обережно, адже пасічник  попередив, що  бджоли  не  полюбляють  різких  запахів, парфумів. А  як  цікаво  спостерігати  за  бджолами!  Дуже  захопливою  була  розповідь. Не  хотілось  іти  додому.  Юрій  Дмитрович  радіє, що свою  любов  до  бджіл  він  зумів  передати  онукам. Отож буде кому продовжити  це  цікаве  ремесло.

Знавець народної пісні

Разом  з  вчителем  Сергієм  Шевчуком  ми завітали до  жительки  нашого  села Тумахи Варвари Федорівни. Вона виростила  7 дітей,18 внуків, 12 правнуків.

Варвара  Федорівна – джерело  мудрості, духовності, народної  пісні. ЇЇ  пісні – основа репертуару  нашого  зразкового  фольклорного  ансамблю  «Веселики  Полісся».

У  її  репертуарі  колядки  та  щедрівки, кустові, жнивові  та  інші народні  пісні.

Варвара  Федорівна  у свої 78 років охоче  переспівує  нам  їх, тому, що  любить  своє  село, звичаї  та  традиції.  Вона  вболіває,  щоб  цей  чудовий  спадок  нашої  поліської  землі  жив  у  серцях  сьогоднішнього  покоління  та  передавався  наступним.

Майстер  з  різьби  по дереву

До  вчителя трудового виховання Рябого Миколи  Олексійовича  ми  заходимо  часто. Він –  не  лише  прекрасний різьбяр по дереву,  а  й  чудовий  художник.

Закінчивши факультет загально-технічних дисциплін і праці, здобув професії столяра, слюсаря і токаря, а різьби навчився самостійно.  На питання, звідки з'явилася потяг до роботи з деревом, Микола Олексійович відповів: «Це, мабуть, передалося від діда, який був і бондарем, і ковалем. А для того, щоб займатися різьбою, треба ще й бажання, терпіння, працелюбність і, звичайно, натхнення».

Різьбяр  дуже  любить  природу  рідного  Полісся, тому  в  його  роботах переважають  пейзажі. Своє  вміння  Микола Олексійович  вміло  і  з  задоволенням  передає  своїм  учням,  які  вдячні  йому  та  у  всьому  наслідують  свого  вчителя. Познайомитись  із  талановитим  майстром та його роботами  ви  можете,  приїхавши  до  нас  на  гостину. Гостям  ми  завжди  раді.