Як твориться краса.
В музеї прикладного мистецтва ми переглянули гончарські вироби і дослідили професію «гончаря», яка є однією із найдавніших в Україні. Хто з нас не любить красивий посуд із самобутнім дизайном! Особливо якщо він зроблений руками майстрів, які знають традиції від діда-прадіда. Гончар – професія давня, і в Україні це ремесло було поширене у всіх регіонах і також в нашому, оскільки наша країна може похвалитися покладами різної глини, яка використовується для виробництва керамічного посуду і всіляких дрібничок. І зараз живі традиції славетних гончарів.
Сьогодні ми розповімо вам про них, де можна подивитися, як роблять посуд на гончарному колі, спробувати себе в цьому ремеслі та придбати цікаві вироби і милі дрібнички з глини. Гончарство - це давнє ремесло, і виникло воно ще в епоху неоліту. Розвивалося там, де була сировина для промислу – глина, і територія України для цього благодатний край. Особливого розквіту гончарство на Україні досягло в епоху трипільської культури. Спочатку глиняні вироби ліпили вручну і обпалювали на відкритому вогні або в звичайних печах. Все кардинально змінилося після винаходу гончарного кола. Груба ручна робота змінилася, розвинулося ремесло гончарів, яке удосконалювалося від століття до століття, ставши справжнім мистецтвом. Люди навчилися робити багато виробів з глини, це не тільки посуд, але і різні сувеніри, прикраси, іграшки, кахель . Але насправді ремесло гончара не з простих, і щоб створювати красу зі звичайної глини, потрібно роками наполегливо працювати, удосконалюючи майстерність.Є у керамістів і особливі секрети. Починаються вони із заготівлі глини. Ще здавна, добувши її на глинищі, залишали «дозрівати», перемішуючи лопатою та поливаючи водою, щоб вона стала пластичною. Вважається, що деякі види глини потрібно тримати на відкритому повітрі рік-два перед використанням, тоді поліпшуються їхні властивості, а глину для порцеляни витримували в спеціальних ямах десятки років. Гончарні вироби можуть бути натурального кольору, а для прикрашання перед випалом наноситься ангоб – покриття з рідкої глини. Ангоби бувають у природі різних кольорів. Також у глину могли додаватися барвники. По ангобу можна наносити рельєфний малюнок. Характерними прикрасами є смужки, джгути різної форми.
На сьогодні гончарство, як і інші кустарні промисли, дещо відійшло в минуле. Але все ж у регіонах, де воно було поширене, і зараз є продовжувачі традицій. Сьогодні це скоріше мистецтво, ніж промисел. Кожен регіон гончарства мав характерну техніку та відмінні риси, за якими можна було визначити походження того чи іншого виробу. На сьогодні можна знайти чимало пропозицій з навчання стародавньому ремеслу гончара. Ми зрозуміли, що творити красу – це чудово, і ніколи не пізно відкрити в собі талант. Давні традиції треба підтримувати і розвивати. Нас не відгородили від краси гір, річок, лісів і неба, наше око все ще милує геніальна краса нашої Закарпатської природи, то для чого робити вигляд, ніби ми розучились захоплюватися красою виробів народних умільців!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.