Oil City в музеї з власним екскурсоводом.

Об'єкт мого дослідження: Історико-краєзнавчий музей м. Борислава.

За останній час, я вже втретє знаходжуся в нашому музеї, але вперше спробувала себе в ролі екскурсовода. Для мене було неочікувано те, що аудиторією буде саме мій клас. Але рада, що вони мене підтримали.

Ми були у всіх залах. 

Першою залою була виставкова, в якій я розповіла про історію створення музею та мала нагоду разом з однокласниками подивитись картини Дмитра Ланяка, які були на виставці. Наступною була природнича, в якій ми продовжили розмову про експозицію "Як ви вмирали, вам дзвони не грали" (в зв'язку з тим, що в вхідній кімнаті проводиться ремонт, частину експозиції перенесли туди), поговорили також про корисні копалини нашої місцевості, а в наступній кімнаті говорили про тваринний світ регіону Карпат, зокрема міста Борислав.

Після цих зал ми піднялись на другий поверх, де побачили експозицію та експонати Першої та Другої Світових воєн. Перейшовши в наступну кімнату, ми мали можливість побачити те, як одягалось корінне населення нашого регіону, речі їхнього побуту. 

Пізніше ми зайшли в залу нафто-газового видобутку, в якій я розповіла про те, яким був нафтовидобуток у нашому місті близько 100 років тому. Тут ми побачили картину, на якій було зображено наше місто сторічної давності, оглянули експонат нафтових качалок, цямрину, озокеритний колодязь.

Наступною була кімната, присвячена Стефану Коваліву. Це відомий письменник, який жив в нашому місті та достеменно точно знав історію Борислава, писав твори про це. Він працював директором школи, а також дуже любив дітей, тому в нього є багато написаних дитячих творів. 

Також ми говорили про творчість Івана Франка, а точніше його повість "Борислав сміється". Директор музею Андрій Миколайович Спас процитував нам уривок з повісті.
Останньою кімнатою, яку ми відвідали, це була кімната присвячена Ірині Сеник. Це була надзвичайно сильна жінка, яка від 18 років вже відбувала строк у тюрмах, таборах та на засланнях. А все через те, що вона боролася за те, щоб у нашої держави було краще майбутнє. За свої 83 роки життя вона перенесла 13 операцій. Найважчою була операція проведена в 1957 році у Ленінграді через те, що в тюрмі її катували так, що голова не трималась на шиї. Гомілкову кістку їй вставили в хребет і вона цілий рік лежала в гіпсі на животі. Пізніше академік сказав, що якщо вона простоїть 4 хв, то лікування буде змінено, в протилежному випадку — ще рік в лежачому положенні. Але Ірина Сеник простояла не 4 хвилини, а 7 хвилин. Окрім того, що вона була поетесою, вона була вишивальницею. Також вона є почесною громадянкою Борислава та Львова. А ще у місті Рочестер їй вручили грамоту за те, що вона боролася за права жінок. Життя у неї було надзвичайно важке, але вона не здавалась та сміло крокувала вперед.
Яким сумним не було би життя,
Не треба нарікати.
Час гоїть рани, приносить забуття,
Не дивлячись на втрати.
Молитись треба і вперед іти,
Усе лихе відмести.
Бог не завдав нікому ще хрести,
Які не в силі нести.

Марта Мількович, 

учасниця проекту ПрофіКемп, команда Oil City