Іконописець Павло Кузнєцов... ви не чули про нього ? Наша команда розповість вам про цього майстра.
Іконопис в селі Борозенське (Великоолександрівський район).
Іконопис - різновид живопису, призначений для створення священних зображень – ікон. Іконописання, в першу чергу, являється духовним процесом. Всі отці церкви говорять, що ікона – це молитва. І у майстра, який пише ікони, повинен бути відкритим духовний зір.
Іконописець Павло Кузнєцов, уродженець міста Херсон (з 2005 року проживає в селі Борозенське), - багато років провів в монастирях Молдови, Росії, України…
Наприкінці 80-х років, перебуваючи в Молдавії, Павло випадково, за волею долі, зайшов до чоловічого Свято-Успенського монастиря поблизу міста Атаки, і сталося так, що, на запрошення настоятеля монастиря о. Євгенія, залишився виконати реставраційні роботи по відновленню собору. Саме тут, в стінах монастиря, відбулася зміна світогляду і творчого шляху художника. Далі - благословення митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира як духовне народження для нового духовного життя. Одинадцять років проживаючи в монастирі, Павло Кузнєцов займався розписом храмів, реставрацією старих ікон і фресок, писав ікони для багатьох церков Молдови.
В 2000 році почався новий етап в житті майстра. Близько трьох років Павло працював іконописцем і проживав в Свято-Донському чоловічому монастирі міста Старочеркаськ, писав ікони в церквах Порт-Катона, Акая, Недвиговки та в інших храмах Ростовської-на-Дону єпархії (Росія). Звідти пішов в м. Тимошевськ Краснодарського краю: на запрошення ігумена Свято-Духова чоловічого монастиря о. Георгія проживав і працював в монастирі, попутно виконуючи художні роботи в храмах Краснодарського краю. І всі ці роки займався не лише живописом – маючи віру, іконописець вивчав богослов'я, історію церкви, християнства, історико-критичний аналіз Біблії, антропологію містиків-ісихастів від Ареопагітиків до Григорія Палами, труди древніх отців-подвижників.
Повернувшись в Україну, Павло в Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі Черкаської єпархії займався відновленням старовинних фресок XIII століття. Працював майже в усіх (крім Сумської та Чернігівської) єпархіях України: розписував храми, писав ікони. І скрізь, коли до нього зверталися з проханням, навчав місцевих художників іконопису: так було і при розписі храму Різдва Пресвятої Богородиці в станиці Донській, так було в 2003 році і під час роботи в одній із сільських церков Донецької області - коли Павло розписував місцеву церкву, до храму зайшов чоловік з юною донькою та звернувся до іконописця з проханням взяти юну художницю в підмайстри, щоб працювала разом і вчилась – і дівчина, дійсно-таки, багато чому навчилась.
Пройшовши довгий і тяжкий шлях від художника до іконописця, з роками відпрацьовуючи техніку письма, осягаючи канони церкви, маючи багатий досвід, майстер іконопису проявляє готовність поділитися з будь яким художником здобутими навичками іконописної творчості.
«Робота над іконою – це труд духовний, – говорить Павло. - В поєднанні з постом і молитвою він здатен показати невидимий внутрішній світ християнина, тобто через видимі фарби передати сенс того, що відбувається з людиною при її зустрічі з Богом. Тому дивитися на ікону треба духовними очима, бо саме ними можна розрізнити істинний образ від релігійної листівки-картинки протестантських церков» (в протестантських церквах немає ікон – прим. автора). Ми продовжуємо нашу бесіду: «Бог дає кожному дар - якийсь талант. Але він дається на Божу справу. Що я можу зробити, щоб віддячити Богові? Я пишу ікони». І далі іконописець міркує: «Людина, отримавши від Бога дар творчості, самостійно, без допомоги Божої, не здатна здійснити творчий подвиг – просто тоді немає натхнення. А при участі Святого Духа весь творчий процес відбувається з такою легкістю і швидкістю, що викликає подив навіть у того, хто творить. Після цього навіть важко повірити, що створений витвір являється твоїм власним творінням…»
…Павло Кузнєцов з раннього дитинства дуже любив малювати. Після школи, в 1981, році закінчив Запорізьку філію художнього училища зі спеціальності художник-портретист, під час служби в лавах Радянської Армії був художником при політвідділі військової частини. Повернувшись додому, працював в Херсонському рекламному комбінаті художником-оформлювачем (оформлював дитячі садки, школи, поштові відділення, універмаги, магазини, кафе, ресторани – всі заклади, звідки приходили заявки на оздоблювальні роботи).
І ось, - здавалося би, випадкова зустріч в Херсонській єпархії с о. Павлом (Павло Степанович Галуненко помер 10 серпня цього року, похований на території Свято-Катерининського собору в м. Херсоні, де протягом багатьох років служив Господу і людям), на прохання якого молодий художник відновив стару афонську ікону на кипарисовій дошці. Ця ікона св. Пантелеймона побувала в пожежі, і на обгорілій лицьовій стороні збереглися лише кисті рук з ложечкою та скринькою. «Витримуючи колір, тон і стиль я відновив її і повернув священнику, – пригадує наш співрозмовник. – Він чомусь довго і суворо дивився на відновлену ікону, потім посміхнувся та… благословив мене іти в монастир». Молодий чоловік здивувався і не придав тоді цьому значення. А через пару років життєва дорога привела художника до стін Свято-Успенського монастиря…
Ще один штрих до творчого портрету нашого майстра: Павло з далекої юності і до сьогодні – затятий поціновувач рок-музики, шанувальник і знавець творчості багатьох рок-груп і рок-виконавців як світового масштабу, так і регіонального рівня. «Люди мого покоління виросли на рок-культурі - дуже багато священників, монахів, ігуменів слухають і сьогодні важкий рок… В середині 70-х років по «Голосу Америки» кожного Різдва передавали рок-оперу «Ісус Христос - суперзірка» Тіма Райса та Ендрю Ллойд Веббера. Ми, комсомольці, вслухалися в музику, намагаючись зрозуміти, хто ж, дійсно-таки, цей Ісус Христос, чию партію співає сам Іен Ґіллан – вокаліст найулюбленішої нами групи Deep Purple. Вранці я приніс в клас Новий Заповіт, що залишився від прабабусі, – в школі виникла черга, щоб його прочитати. Це протест? Так. Протест проти атеїстичного суспільства, в якому ми росли. Цей вплив на наші душі рок-музики змусив нас доторкнутися до того, важливішого за що просто не існує… І ті, хто через роки життя проніс любов до року, так і залишилися людьми чесними, вікритими, думаючими, такими, що вміють відчувати прекрасне і щиро любити… А скільки в світі брехні та лицемірства! В цій рок-опері Христос на запитання Іуди: «Чому?» - так і не дав відповіді…» Сучасні технічні засоби надають можливість слухати музику повсякчас, навіть в церковній підсобці, де пишуться ікони. Сьогодні іконописець Павло створює ікони під супровід улюбленої рок-музики...
В 2005 році пілігрим Павло Кузнєцов прийшов в село Борозенське ( Великоолександрівський р-н Херсонської обл.) Саме в той час в селі тільки-но збудували храм, і вміння іконописця стало в пригоді. Майстер почав працювати: розписав купол, зробив ряд ікон, дві Голгофи. Тоді ж, на прохання прихожан церкви св. Олександра Невського (смт. Велика Олександрівка), написав храмову ікону. Іконописець залишився жити в селі Борозенське. Відтоді кожного року з благословення настоятеля місцевого Свято-Іллінського храму о. Володимира він в приміщенні церкви пише ікони для храму. Під час роботи і обговорення, в процесі спілкування священика о. Володимира і художника Павла відбуваються живі конструктивні дискусії по богословським питанням. Також майстер-іконописець при створенні ікон тісно співпрацює з місцевим майстром-будівельником Анатолієм Самцовим і щиро відзначає: «Дивовижно і радісно бачити, як Анатолій, працюючи над прикрасою храму, до своєї майстерної праці докладає і часточку своєї душі».
На завершення сьогоднішньої розповіді із задоволенням приведу слова іконописця Павла Кузнєцова: «Торкнувшись сердець борозенців, Господь створив в селі чудесний дім Божий».
Іконописець Павло Кузнєцов, уродженець міста Херсон (з 2005 року проживає в селі Борозенське), - багато років провів в монастирях Молдови, Росії, України…
Наприкінці 80-х років, перебуваючи в Молдавії, Павло випадково, за волею долі, зайшов до чоловічого Свято-Успенського монастиря поблизу міста Атаки, і сталося так, що, на запрошення настоятеля монастиря о. Євгенія, залишився виконати реставраційні роботи по відновленню собору. Саме тут, в стінах монастиря, відбулася зміна світогляду і творчого шляху художника. Далі - благословення митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира як духовне народження для нового духовного життя. Одинадцять років проживаючи в монастирі, Павло Кузнєцов займався розписом храмів, реставрацією старих ікон і фресок, писав ікони для багатьох церков Молдови.
В 2000 році почався новий етап в житті майстра. Близько трьох років Павло працював іконописцем і проживав в Свято-Донському чоловічому монастирі міста Старочеркаськ, писав ікони в церквах Порт-Катона, Акая, Недвиговки та в інших храмах Ростовської-на-Дону єпархії (Росія). Звідти пішов в м. Тимошевськ Краснодарського краю: на запрошення ігумена Свято-Духова чоловічого монастиря о. Георгія проживав і працював в монастирі, попутно виконуючи художні роботи в храмах Краснодарського краю. І всі ці роки займався не лише живописом – маючи віру, іконописець вивчав богослов'я, історію церкви, християнства, історико-критичний аналіз Біблії, антропологію містиків-ісихастів від Ареопагітиків до Григорія Палами, труди древніх отців-подвижників.
Повернувшись в Україну, Павло в Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі Черкаської єпархії займався відновленням старовинних фресок XIII століття. Працював майже в усіх (крім Сумської та Чернігівської) єпархіях України: розписував храми, писав ікони. І скрізь, коли до нього зверталися з проханням, навчав місцевих художників іконопису: так було і при розписі храму Різдва Пресвятої Богородиці в станиці Донській, так було в 2003 році і під час роботи в одній із сільських церков Донецької області - коли Павло розписував місцеву церкву, до храму зайшов чоловік з юною донькою та звернувся до іконописця з проханням взяти юну художницю в підмайстри, щоб працювала разом і вчилась – і дівчина, дійсно-таки, багато чому навчилась.
Пройшовши довгий і тяжкий шлях від художника до іконописця, з роками відпрацьовуючи техніку письма, осягаючи канони церкви, маючи багатий досвід, майстер іконопису проявляє готовність поділитися з будь яким художником здобутими навичками іконописної творчості.
«Робота над іконою – це труд духовний, – говорить Павло. - В поєднанні з постом і молитвою він здатен показати невидимий внутрішній світ християнина, тобто через видимі фарби передати сенс того, що відбувається з людиною при її зустрічі з Богом. Тому дивитися на ікону треба духовними очима, бо саме ними можна розрізнити істинний образ від релігійної листівки-картинки протестантських церков» (в протестантських церквах немає ікон – прим. автора). Ми продовжуємо нашу бесіду: «Бог дає кожному дар - якийсь талант. Але він дається на Божу справу. Що я можу зробити, щоб віддячити Богові? Я пишу ікони». І далі іконописець міркує: «Людина, отримавши від Бога дар творчості, самостійно, без допомоги Божої, не здатна здійснити творчий подвиг – просто тоді немає натхнення. А при участі Святого Духа весь творчий процес відбувається з такою легкістю і швидкістю, що викликає подив навіть у того, хто творить. Після цього навіть важко повірити, що створений витвір являється твоїм власним творінням…»
…Павло Кузнєцов з раннього дитинства дуже любив малювати. Після школи, в 1981, році закінчив Запорізьку філію художнього училища зі спеціальності художник-портретист, під час служби в лавах Радянської Армії був художником при політвідділі військової частини. Повернувшись додому, працював в Херсонському рекламному комбінаті художником-оформлювачем (оформлював дитячі садки, школи, поштові відділення, універмаги, магазини, кафе, ресторани – всі заклади, звідки приходили заявки на оздоблювальні роботи).
І ось, - здавалося би, випадкова зустріч в Херсонській єпархії с о. Павлом (Павло Степанович Галуненко помер 10 серпня цього року, похований на території Свято-Катерининського собору в м. Херсоні, де протягом багатьох років служив Господу і людям), на прохання якого молодий художник відновив стару афонську ікону на кипарисовій дошці. Ця ікона св. Пантелеймона побувала в пожежі, і на обгорілій лицьовій стороні збереглися лише кисті рук з ложечкою та скринькою. «Витримуючи колір, тон і стиль я відновив її і повернув священнику, – пригадує наш співрозмовник. – Він чомусь довго і суворо дивився на відновлену ікону, потім посміхнувся та… благословив мене іти в монастир». Молодий чоловік здивувався і не придав тоді цьому значення. А через пару років життєва дорога привела художника до стін Свято-Успенського монастиря…
Ще один штрих до творчого портрету нашого майстра: Павло з далекої юності і до сьогодні – затятий поціновувач рок-музики, шанувальник і знавець творчості багатьох рок-груп і рок-виконавців як світового масштабу, так і регіонального рівня. «Люди мого покоління виросли на рок-культурі - дуже багато священників, монахів, ігуменів слухають і сьогодні важкий рок… В середині 70-х років по «Голосу Америки» кожного Різдва передавали рок-оперу «Ісус Христос - суперзірка» Тіма Райса та Ендрю Ллойд Веббера. Ми, комсомольці, вслухалися в музику, намагаючись зрозуміти, хто ж, дійсно-таки, цей Ісус Христос, чию партію співає сам Іен Ґіллан – вокаліст найулюбленішої нами групи Deep Purple. Вранці я приніс в клас Новий Заповіт, що залишився від прабабусі, – в школі виникла черга, щоб його прочитати. Це протест? Так. Протест проти атеїстичного суспільства, в якому ми росли. Цей вплив на наші душі рок-музики змусив нас доторкнутися до того, важливішого за що просто не існує… І ті, хто через роки життя проніс любов до року, так і залишилися людьми чесними, вікритими, думаючими, такими, що вміють відчувати прекрасне і щиро любити… А скільки в світі брехні та лицемірства! В цій рок-опері Христос на запитання Іуди: «Чому?» - так і не дав відповіді…» Сучасні технічні засоби надають можливість слухати музику повсякчас, навіть в церковній підсобці, де пишуться ікони. Сьогодні іконописець Павло створює ікони під супровід улюбленої рок-музики...
В 2005 році пілігрим Павло Кузнєцов прийшов в село Борозенське ( Великоолександрівський р-н Херсонської обл.) Саме в той час в селі тільки-но збудували храм, і вміння іконописця стало в пригоді. Майстер почав працювати: розписав купол, зробив ряд ікон, дві Голгофи. Тоді ж, на прохання прихожан церкви св. Олександра Невського (смт. Велика Олександрівка), написав храмову ікону. Іконописець залишився жити в селі Борозенське. Відтоді кожного року з благословення настоятеля місцевого Свято-Іллінського храму о. Володимира він в приміщенні церкви пише ікони для храму. Під час роботи і обговорення, в процесі спілкування священика о. Володимира і художника Павла відбуваються живі конструктивні дискусії по богословським питанням. Також майстер-іконописець при створенні ікон тісно співпрацює з місцевим майстром-будівельником Анатолієм Самцовим і щиро відзначає: «Дивовижно і радісно бачити, як Анатолій, працюючи над прикрасою храму, до своєї майстерної праці докладає і часточку своєї душі».
На завершення сьогоднішньої розповіді із задоволенням приведу слова іконописця Павла Кузнєцова: «Торкнувшись сердець борозенців, Господь створив в селі чудесний дім Божий».
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.