“СалаМАНДРИ» навчились в'язати туристичні вузли

У ході підготовки до командних змагань проекту «Знай і люби свій край» (ПрофіКемп), команда «CалаМАНДРИ» Сарненського району зустрілась із кандидатом в майстри спорту України з техніки пішоходного туризму Дмитром Линкою, який навчив дітей в'язати туристичні вузли. 

Виявилось, що це не така вже й легка справа, як здається на перший погляд. А від уміння грамотно і міцно зав’язати міцний вузол у поході залежить безпека і самого туриста, і його товаришів. То ж усі «саламандрівці» по черзі повторювали за Дмитром  мудрі переплетення туристичної линви.

Культові споруди Степаня

Наступним кроком команди  «СалаМАНДРИ» стало дослідження релігійних споруд  у Степані. З історичних джерел відомо, що напочатку XVII ст. у Степані було чотири церкви. Успенська, Спаська, Свято-Троїцька і Свято-Миколаївська. Найстарішою була Успенська,  але  про неї не збереглося ніяких відомостей,  лише те, що вона згоріла в 1807році. 

У 1749 році на кошти місцевого поміщика Степана  Сухозанета була побудована дерев’яна Спаська церква. Вона мала при собі невеличку дзвіницю. Неподалік стояв дерев’яний будинок, споруджений священиком О. С. Капустинським.

Наприкінці XVII ст. у містечку побудовано  ще одну – Свято-Троїцьку церкву. При ній були відкриті школа та богодільня. Саме ця споруда є найстарішою в Степані  і нині належить до пам’яток архітектури. Свято-Троїцька церква –  шедевр монументального  дерев’ яного зодчества Полісся і вражає своєю унікальністю.  Храм побудований  спеціальним методом – зарізуванням брусків, тобто при його зведенні не було використано жодного цвяха.

       На протязі століть степанці мріяли побудувати цегляний храм, у якому можна було б надійно зберігати церковні документи та найцінніші реліквії. Така нагода випала у 1775 році, коли графи Ворцелі одночасно зі спорудженням римо-католицького костелу (який був зруйнований під час війни у 1943 році) виділили будівельний матеріал і на церкву. Перед церквою збудували високу дерев’яну дзвіницю, а на цвинтарі – каплицю.  Сюди завезли цінні книги, документи, ікони. Саме у ній знаходилися реліквії цехових майстрів. Перед iконами у Миколаївськiй церквi стояли пудовi восковi свiчки, якi належали степанським цехам.

Чималої, а часом і непоправної, шкоди завдала степанським святиням атеїстична політика радянської влади. З приміщення Миколаївської церкви зробили Будинок відпочинку санаторія «Горинь», а згодом розмістили більярдну. І лише в 1989 році храм знову передано релігійній общині, реставровано і відновлено богослужіння.

Преображенську(Спаську) церкву було розібрано на будівельні матеріали. І лише в 1995 році на тому самому місці розпочато відбудову нової Свято-Преображенської церкви.  На даний час роботу ще не закінчено, але богослужіння проходять.

Трагічна доля спіткала і єврейську синагогу ХVII столiття – прекрасну пам’ятку архітектури, одну з найдревніших споруд Степаня. За переказами будівля ця сполучалася підземним ходом з колишньою Степанською фортецею. Синагога була двоповерхова, готичного стилю, розмiром 17 на 19 метрiв. Товщина стiн — 1,25 м, висота — 7 м. Вона достояла до 70-х років минулого століття, але, як і більшість релігійних споруд селища, по-варварськи знищена.

«СалаМАНДРИ» готуються звітувати

Команда смт. Степань «СалаМАНДРИ» представляє плакат  «Вивчай і знай свій рідний край:  на книжкових сторінках по рідному краю».  У цьому плакаті зібрані літературні джерела, з яких ми черпали  інформацію для досліджень нашого краю та який ми використаємо для створення оповідей про вивчені об`єкти і сьогодні ділимося з вами цією інформацією.

Команда  складає оповіді , працює над обробкою текстів та  готується до презентації  свого туристичного  маршруту, тому попереду ще дуже багато важливої роботи.

Бажаємо й іншим командам успіху в підготовці!

Степанський замок: з глибин історії

Степанська команда "Cаламандри", досліджуючи історію рідного краю, дізналася багато цікавих легенд. Одна зних – про походження назви селища, розповідає наступне.

Колись давно-давно жили собі люди. Одного разу пішли лісоруби в ліс по дрова і заблукали. Аж раптом дивляться,  перед ними розкинувся дуже гарний степ, а неподалік – річка. Там вони й оселилися. Звели собі хати й завели господарство. Згодом  відшукали своє село й розповіли, що з ними трапилося. Односельцям сподобалось це місце і переселились вони туди жити. Потім поселення й назвали Степань, бо простяглось воно серед степу.

Наше селище належить до найдревніших поселень Волинського Полісся.  Перші згадки про Степань як столицю одного з удільних князівств часів Київської Русі відносяться  до XIII ст. Зокрема, в Густинському літописі згадуються два князі – Іван Глібович і Володимир Іванович. Степанські князі збудували на березі річки Горинь земляні вали. Існують перекази, що ці вали насипані степанськими людьми  і, що вони носили землю в мішках. Праця була дуже тяжкою, виснажливою і люди втікали з міста. Багато відбуло їх до Києва і там утворили вулицю, яку названо Степанською.

На валу  поставили дерев’яну фортецю, яка охороняла містечко від татарських набігів.   Це  укріплення було зруйноване часом і на початку 16 ст.  князі Острозькі побудували новий мурований замок. З однієї сторони він омивався  водами Горині, а кругом був викопаний глибокий рів, заповнений річковою водою. До замку вів підвісний міст, який піднімався. 

Степанці від діда-прадіда передають односельцям оповіді про те, що степанськими валами милувався шведський король Карл ХII. Тут побували Російський цар Петро I, польський король Стефан Баторій,  славетний месник Северин Наливайко, народний герой Іван Богун, відомий російський письменник Олександр Купрін.

Невблаганний час зруйнував замок, а на його місці лишилось лише урочище «Замчисько» (або – «Вал») та залишки земляного валу і руїни стіни.

Тому шлях нашої дослідницької команди профікемпівців  «СалаМАНДРИ» цього разу  проліг до древнього валу. 

З історії Степанського монастиря

Доброго всім дня!  Я, Настя Павлуш, учасниця  команди «СалаМАНДРИ» з смт. Степань Сарненського району на Рівненщині  хочу поділитися результатами нашої краєзнавчої і дослідницької  праці. 

Відвідуючи пам’ятні місця  і досліджуючи історію рідного краю,  наша команда дізналася дуже багато цікавих і несподіваних фактів.  Особливо мені хочеться розповісти вам про Степанський чоловічий монастир, про який ми більш детально дізналися  відвідавши наш музей.

Я була дуже вражена тим фактом,  що на нашій степанській землі був такий могутній  і відомий далеко за межами Волинського Полісся  православний осередок. У часи свого розквiту цей монастир вiдiграв дуже важливу роль в iсторії  України, як значний центр релiгiйного i культурно-просвiтнъого життя. Саме завдяки цій святині Українська Православна Церква змогла не лише зберегти свої парафії, а й вистояти в сумну добу нашої історії.

На привеликий жаль, до наших днів залишилось лише урочище Монастирщина. Ця назна разом зі стометровим насипним валом (його первiсна довжина – 375 метрiв) — ось, що лишилося вiд Степанського Михайлiвського чоловiчого монастиря.

Будiвництво Свято-Михайлiвського монастиря розпочалося у 1572 роцi за часів найбагатшого і найвпливовішого у ті часи в західноукраїнських землях князя Костянтина Острозького.

Детальним свiдченням про цю святу обителъ є знайдений в минулому столiттi протоiєреєм Афанасiєм Лотоцьким «Iнвентар Степанського монастиря», складений польською мовою 11 березня 1627 року управителем степанських маєткiв Адамом Золотолинським.

Також відомо, що після проголошення унії монастир став притулком для багатьох православних митрополитів –  противників католицизму: митрополита Луки Бєлгородського, митрополита Палагонського Ієремії, владики Мукачівського. Саме в цій обителі вони здійснювали обряд освячення нових священнослужителів для волинських церков – противників уніатства.

У 1620 р. єпископство Луцьке і Острозьке очолив митрополит Ісакій Борискович, завдяки якому було проведено капітальний ремонт монастирських приміщень та Свято-Михайлівської церкви, що діяла при храмі.

Та над монастирем уже збиралися хмари. Miсцевi шляхтичі, очолювані космачівським поміщиком Чапличем, починають здійснювати наїзди на православну обитель. Степанський монастир потрапив в дуже круті обставини. Зрозуміло, що поступово його роль зменшується, а з часом ченці змушені були залишити його стіни. Напади єзуїтів, а також і татар, зробили свою справу: монастир спорожнів. А тут ще piчкa Горинь, змінивши русло, почала підмивати покинуті будови.

Існує така легенда що, коли одного разу під час весняних розливів на село напали татари, люди збіглися в цей монастир, а через кілька хвилин він пішов під землю з усіма людьми, які були там. Нині подейкують, що, якщо піти на те місце і добре прислухатись, то можна почути як дзвонять дзвони монастиря.

 Це місце і сьогодні називають Монастирищем. На жаль, ніяких  зображень цього монастиря не залишилось, лише є картина  місцевого художника Степана Чуприни «Монастир під Комарівкою».      

Народний музей історії Степаня

Продовжуючи вивчати та досліджувати тисячолітню історію свого Степаня команда «СалаМАНДРИ» завітала у   народний музей, заснований   у 1960р. Ю.Кудрою. Великий вклад  у розвиток  музею зробили Ф. Кромф,  М.Пінчук,  Л.Рачицька.

Музей складається з чотирьох залів: історії, побуту степанців кінця ХІХ початку ХХ ст.,  художньої  творчості  С.Чуприни та кімнати природи.  Серед експонатів музею, найдавніші з яких датовані ХІІІ-ХV століттям, –зброя, яку знайдено на Степанському Валу, лопата часів Київської Русі,  прикраса князів Острозьких та інші. Вони  яскраво розповідають про  історію  містечка, побут його жителів, стародавні традиції, життя і творчість місцевих письменників та художників, історичних осіб, які відвідували селище.  А це: російський цар Петро І,  шведський король Карл ХІІ, польський король Стефан Баторій , козацький отаман Северин Наливайко, гетьман Іван Мазепа, письменник О.Купрін.

Експозиція зали «Побут  та одяг степанців кінця ХІХ початку ХХ ст.» переносить відвідувачів  в епоху селянського духу і народної пісні.  Це – хатина з маленькими вікнами, різними верстатами, годувальницею-піччю, дерев’яним мисником, старовинними іконами на покуті та дитячою колискою, яка звисає з-під стелі, як  своєрідний атрибут щасливого сімейного життя.

Експозиція також представляє велику колекцію вишитих рушників та автентичного поліського одягу. Зокрема, можна побачити поліські вишиті сорочки, намітки, літники, кацавейки, свити, кожухи та взуття:  личаки, дерев’яні дрепи, чуні.  Відвідувачі можуть також побачити чоловічий та жіночий народний стрій селян-поліщуків, які обов’язково прикрашались вишивкою, адже прясти, ткати і вишивати колись вміла кожна селянка.

У наступній залі можна познайомитись з життям та творчісю Степана Чуприни - талановитого художника, котрий народився і виріс у Степані. Його творчий доробок становить більше 100 полотен. Кожна картина Чуприни - це драматичний твір, який відтворює сторінки історії України та рідного Степаня. Для багатьох любителів історії цікавими є фотодокументи про події Першої та Другої світових воєн, паперові грошові знаки різних періодів історії.

Викликала цікавість "СалаМАНДР" кімната природи музею, де розмістився старовинний човен та експонати, що відтворюють рослинний світ Рівненщини.

Степанський народний музей – це не просто зібрання колекції унікальних експонатів, а передусім можливість доторкнутися, вивчити й скористатися самому  величезним духовним досвідом поліської родини: її устрою, її сили, її краси...  Цією можливістю і скористалися юні  дослідники,  відвідавши  музей. 

"Добриця" і "Мурованик"

 Проводжаючи останні  теплі осінні дні команда  « СалаМАНДРИ» вирушила ще до однієї історичної пам’ятки Степаня.  По  дорозі,  яка веде зі Степаня до села Золотолин, є два урочища – “Добриця” і “Мурованик”.  Приблизно у XVI ст. ( точної дати невідомо)  тут були дві муровані з цегли історичні пам’ятки у вигляді грубих стовпів. Дотепер  вони були фактично зруйновані, але нещодавно один з них відновлений. Стояли вони один від одного на відстані приблизно 700 метрів. Поміж ними протікала невеличка річечка,  яка впадала в ріку Горинь.   Що це за пам’ятки, документально ніде не зареєстровано .

Але за місцевими переказами тут стояв колись фронт двох воюючих сторін. З південної сторони селa Золотолин   наступали татари, а з північної сторони ,  від Степаня,  захищали козаки.  Спочатку тут відбувся бій , але згодом було укладено перемир’я поміж воюючими сторонами і в честь цього побудовано високі цегляні вежі.   Одна з них, котру нині реставрують,  була побудована в європейському стилі.  Має квадратну основу,  зверху – вікна, в яких колись виднілись вставлені ікони, а на маківці – хрест.  А  друга, розташована з протилежного боку, була побудована в азіатському  стилі – кругла і з опуклим дахом.  Річечка поміж ними, а також і урочище названо Добрицею від слова «добро», що зробили козаки і татари, уклавши мир. Ближче до міста урочище  названо «Мурованик» від  слова «мурований стовп».

Юні дослідники перегорнули ще одну сторінку історії рідного краю.

Популяризуємо своє селище

Члени команди «СалаМАНДРИ» під час відвідування Степанської публічно-шкільної бібліотеки обговорили подальші плани, визначили  цікаві туристичні об’єкти  Сарненського району. Разом з тим спробували виготовити свою першу рекламну друковану продукцію. Результатом їхніх спільних зусиль став  буклет «Історичними місцями древнього Сте паня». 

«СалаМАНДРИ» продовжують мандри

Степанська команда  «СалаМАНДРИ»,  яка бере участь у інноваційному проекті з профорієнтації учнівської молоді «ПрофіКемп»,  що проводиться на Рівненщині під гаслом «Знай і люби свій край»  зібралася у Степанській публічній бібліотеці для  обговорення подальшої роботи у проекті. Одним із напрямків роботи Степанської публічної  бібліотеки є краєзнавство, яке формує світогляд особистості та виховує любов до своєї «малої» батьківщини, адже  щоб по справжньому любити рідний край, його слід добре знати, вивчати його історію, мову, культуру. 

 Тому працівники Степанської книгозбірні в своїй роботі особливе значення приділяють збиранню, вивченню і систематизації матеріалів та інформації з краєзнавства; ознайомленню читачів зі сторінками історії, розвитку рідного краю, його етнографічними особливостями; життєвим та творчим шляхом народних умільців та видатних земляків – майстрів прозового та поетичного слова.  В бібліотеці створена музейна експозиція «Імена в історії Степаня»,  де  зібрані картини місцевих художників, особисті речі, фото відомих земляків, унікальні матеріали з історії нашого селища, папки-досьє відомих земляків, альбоми з фотодокументами.

Юні дослідники  з цікавістю ознайомилися з експонатами  цієї музейної експозиції та проглянули книжкову виставку «Мій Степань древній історичний».  

Історичний дух Степаня

Над річкою Горинь серед мальовничих поліських лісів та лук, потонувши в зелені садів та верб, розкинулось містечко Степань. Чарівний світ поліської природи, щедрі степанські землі, шовкові луги, споконвічні праліси, синя красуня Горинь та чисельні озера та ставки, багатющий рослинний та тваринний світ зробили цей край справжньою перлиною Волинського Полісся

Степань... Нині – це селище міського типу Сарненського району Рівненської області, яке своїм корінням сягає в сиву давнину. Як засвідчують історичні джерела, воно належить до найдревніших поселень Волинського Полісся, це добре укріплене княже місто часів Київської Русі, торговий і культурний центр протягом багатьох століть і має багатющу тисячолітню історію, адже перша згадка про Степань знайдена в «Поліській грамоті»  за 1005 рік …

Ще з княжих часів Давньої Русі на погоринських просторах творилися сторінки нашої істрорії. У літописах і хроніках закарбувалося чимало свідчень про історичні події та мужність, героїзм наших предків, їх волелюбність, велич їх духу.

Тому з великим задоволенням і ентузіазмом  історичний дух   Степанщини взялася вивчати і досліджувати команда школярів опорного закладу "Степанської ЗОШ І-ІІІ ст." «Юність» – учасників міжрегіонального профорієнтаційного проекту  ПрофіКемп  під керівництвом вчителя біології Романа Берника.

Гробниця графів Ворцелів – один з об’єктів туристично-екскурсійного маршруту «Історичними місцями древнього Степаня»,  який досліджують учасники команди.  Без минулого не буває майбутнього, отож  знайомимося з історією нашого краю.

У 80-х роках ХVIII столiття через шлюбні звязки Степань опинивcя в руках графiв Ворцелiв, рiд яких жив i розпоряджався в мiстечку бiльше ста рокiв. Тут народився відомий соціаліст-утопіст Станіслав Ворцель, який разом з братом Миколою Ворцелем боролися з російським самодержавством, співробітничали з декабристами і брали активну участь у польському повстанні 1830–1831 р.

Земельний маєток Ворцелiв обiймав усi села Степанської волостi, починаючи селами Ставок - Злазне i закiнчуючи селами Бутейки, Вербче, Кричильськ, Корост...

Ворцелями було побудовано багато красивих архітектурних споруд:  Римо-католицький костел, годинникова вежа, на їх кошти побудована Свято-Миколаївська церква.

Двоповерховий палац Ворцелiв стояв у саду навпроти Троїцької церкви, там була прибудована одноповерхова довга будiвля для життя прислуги та мурована стайня для тримання худоби, особливо для виїзних коней.

За палацом метрiв за 40, була побудована кругла вежа, яку називали часовнею. Часовня ця була висотою 7 метрiв, діаметром 4 м. На нiй зверху був прикрiплений великий годинник, який подавав сигнал для працюючих у полi чи лiсi крiпакiв, пiд час виходу їх на роботу, пiд час обiду, а також по закiнченнi робочого дня.

Часовня i будинок Ворцелiв стояли ще в 20-х роках ХХ століття, а пізніше були розібрані.

На старому римо-католицькому кладовищi Ворцелi силами крiпакiв збудували усипальню,  у вигляді маленької  пiрамiди, в якiй хоронили членів вимираючої родини. Вона  єдина із усіх споруд збереглася до наших днів.

Рiд Ворцелiв звiвся у кiнцi ХIХ столiття.

У планах юних дослідників цілий ряд цікавих історичних місць, промислових та природних об’єктів. Тож запрошуємо до подорожі!