вівторок, 6 листопада 2018 р.

З історії Степанського монастиря

Доброго всім дня!  Я, Настя Павлуш, учасниця  команди «СалаМАНДРИ» з смт. Степань Сарненського району на Рівненщині  хочу поділитися результатами нашої краєзнавчої і дослідницької  праці. 
 
Відвідуючи пам’ятні місця  і досліджуючи історію рідного краю,  наша команда дізналася дуже багато цікавих і несподіваних фактів.  Особливо мені хочеться розповісти вам про Степанський чоловічий монастир, про який ми більш детально дізналися  відвідавши наш музей.
Я була дуже вражена тим фактом,  що на нашій степанській землі був такий могутній  і відомий далеко за межами Волинського Полісся  православний осередок. У часи свого розквiту цей монастир вiдiграв дуже важливу роль в iсторії  України, як значний центр релiгiйного i культурно-просвiтнъого життя. Саме завдяки цій святині Українська Православна Церква змогла не лише зберегти свої парафії, а й вистояти в сумну добу нашої історії.
На привеликий жаль, до наших днів залишилось лише урочище Монастирщина. Ця назна разом зі стометровим насипним валом (його первiсна довжина – 375 метрiв) — ось, що лишилося вiд Степанського Михайлiвського чоловiчого монастиря.
Будiвництво Свято-Михайлiвського монастиря розпочалося у 1572 роцi за часів найбагатшого і найвпливовішого у ті часи в західноукраїнських землях князя Костянтина Острозького.
Детальним свiдченням про цю святу обителъ є знайдений в минулому столiттi протоiєреєм Афанасiєм Лотоцьким «Iнвентар Степанського монастиря», складений польською мовою 11 березня 1627 року управителем степанських маєткiв Адамом Золотолинським.
Також відомо, що після проголошення унії монастир став притулком для багатьох православних митрополитів –  противників католицизму: митрополита Луки Бєлгородського, митрополита Палагонського Ієремії, владики Мукачівського. Саме в цій обителі вони здійснювали обряд освячення нових священнослужителів для волинських церков – противників уніатства.
У 1620 р. єпископство Луцьке і Острозьке очолив митрополит Ісакій Борискович, завдяки якому було проведено капітальний ремонт монастирських приміщень та Свято-Михайлівської церкви, що діяла при храмі.
Та над монастирем уже збиралися хмари. Miсцевi шляхтичі, очолювані космачівським поміщиком Чапличем, починають здійснювати наїзди на православну обитель. Степанський монастир потрапив в дуже круті обставини. Зрозуміло, що поступово його роль зменшується, а з часом ченці змушені були залишити його стіни. Напади єзуїтів, а також і татар, зробили свою справу: монастир спорожнів. А тут ще piчкa Горинь, змінивши русло, почала підмивати покинуті будови.
Існує така легенда що, коли одного разу під час весняних розливів на село напали татари, люди збіглися в цей монастир, а через кілька хвилин він пішов під землю з усіма людьми, які були там. Нині подейкують, що, якщо піти на те місце і добре прислухатись, то можна почути як дзвонять дзвони монастиря.
 Це місце і сьогодні називають Монастирищем. На жаль, ніяких  зображень цього монастиря не залишилось, лише є картина  місцевого художника Степана Чуприни «Монастир під Комарівкою».      

Немає коментарів:

Дописати коментар