середа, 14 листопада 2018 р.


Команда «ПрофіТур» Млинівського центру туризму в гостях у дяді Рокуня

Для любителів «душевного» відпочинку, що поєднує релакс і пізнавальні елементи, а при бажанні й помірні фізичні навантаження  ми пропонуємо - сільський зелений туризм  у затишній та комфортній садибі Олександра Рокуня, яка знаходиться в с. Перевередів Млинівського району.
Садиба розташована у мальовничій місцевості. Став, що знаходиться поруч, облюбували білі лебеді, які живуть тут круглий рік у сусідстві з дикими, свійськими качками та іншими рідкісними птахами. Для бажаючих провести вільний час за улюбленим заняттям – ловлею риби, облаштовані спеціально відведені місця. До послуг відпочиваючих: сучасний будинок із зручностями. Господа та подвір’я облаштовані старовинними раритетними речами. Поряд з нею бесідка з прибудовою для приготування шашликів, риби на вогні. Унікальною особливістю агросадиби є облаштоване приміщення з методикою оздоровлення людського організму, що базується на мікровібрації, бджолиному біополі і температурному режимі. Відпочиваючі, поспавши на такому чудо-вулику хоча б один раз, відчувають відновлення фізичних та духовних сил. 
         Відпочинок у дяді Рокуня – це прекрасний варіант відпочинку, як у відпустці так і на вихідні.
Завітайте!








Форелеве господарство та гастрономія


     Наш фоторепортаж  і дослідницька екскурсія про інші об’єкти туристичного комплексу «Воєводино». Форелеве господарство – ще одна цікавинка. Незважаючи на те, чи ви професійний рибалка чи вперше цим займаєтеся – трофей дарує радість всім. Крім того виловлену вами рибу вам можуть тут же приготувати. Кухар приготує вам чудову королівську страву! До речі, товарна вага риби – 500 грам, таку вагу вона набирає за 2 роки. Але особливістю вирощування цієї риби є те,  що ця риба – індикатор чистоти води, в брудній воді вона не житиме.




Професія «офіціант»


   Але якщо ми зачепили тему гастрономії, то давайте знайомитися з  професіоналами, які працюють у ресторанах. Це: адміністратори, кухарі і, звичайно, офіціанти. Дослідимо професію  «офіціант». Офіціант – слово німецького походження і в перекладі означає «служити», «виконувати». З’явилася професія в Древньому Єгипті 6 тисяч років тому назад. Офіціант повинен володіти здібностями актора, дипломата, психолога, мати добре розвинуту дикцію, приємні риси обличчя, гарну поставу і ходу. Він має бути ввічливим, фізично витривалим, привітним. За день офіціант  набігає до 30 км шляху та переносить тонни вантажу. Його робочий день триває 10 і більше годин.
         У  готелі-ресторані «Воєводино» нас зустріли дві привітні дівчини Тетяна Митровка та Тетяна Сокур.  «Щоб вміти спілкуватися з  клієнтами різного віку та соціального  становища, офіціанту слід не тільки добре розумітися на кулінарії, на алкогольних та безалкогольних напоях, але й вміти підтримувати розмову, знати історію свого краю,  і дуже затребуване вміння, враховуючи географічне розташування Закарпаття і велику кількість гостей із за кордону, володіння іноземною мовою!» – зауважила Тетяна.  Вдвох для нашої команди вони продемонстрували майстер-клас щодо сервірування столу  для гостей. Невимушена розмова, під час якої Надія та Максим, задавали питання про те, як відчути що це професія твоя, де здобути відповідний фах, який розмір заробітної плати у офіціанта, добігла до кінця. Ми вдячні професіоналам за розповідь і бажаємо їм вдячних клієнтів та кар’єрного росту!









Найдавніша кам’яна споруда Рівненщини

Наша команда «Серце Волині» активно готується до конкурсу. Ми визначилися з маршрутом, намалювали карту, і – вперед! Сьогодні маршрут привів нас до краєзнавчого музею. Краєзнавчий музей знаходиться у пам’ятці архітектури національного значення ХІV ст. — Вежі Мурованій, яку всі називають Острозький замок.
Вона є унікальною пам’яткою оборонної архітектури середньовічної Волині.  Розташована в південно-східній частині Замкової гори на її крутому схилі. Найдавніше ядро споруди – донжон – був споруджений у другій половині ХІV ст. і є найдавнішою кам’яною спорудою Замкової гори, Острога і Рівненщини.
Відвідуючи музей, нам пощастило взяти участь в майстер-класі з письма гусячим пером. Це заняття виявилося дуже захоплюючим. Під час майстер- класу нам повідали секрети виготовлення чорнила з соку бузини, вибору пір'я для письма та особливості стародавніх латинських літер. Виявляється, що у кожної людини є своя особлива, не схожа на інших, техніка виведення букв.
Отож, мандруємо далі!




Команди «Ватра» працює над саморобками для виставки ПрофіКемпу

Учасники команди «Ватра», які представлятимуть Здолбунівський район у проекті, старанно готуються до категорії «Краща PR-кампанія”.

Під час розробки інформаційних матеріалів про маршрут та туристичні об’єкти, підбору світлин діти пригадували веселі історії, ділилися спогадами та враженнями, які в них залишилися від низки заходів, екскурсій рідним містом, які для них організовували куратори проекту. А майстрування саморобок та сувенірів у дружній компанії підвищує комунікативні якості дітей, вчить висловлювати свою думку та прислухатися до думок інших, працювати в команді. 


Команда «Серце Волині» знайомить з древнім Острогом

Привіт! Давайте знайомитися. Вас вітає команда «Серце Волині» з  історичного   міста  Острог! Наша команда сформована із учнів 8-9 класів Острозької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Члени команди зовсім недавно вирішили взяти участь у  проекті «ПрофіКемп» для того, щоб більше людей дізналося про наше славне місто, мандруючи сторінками його минувшини.  

Острог – невеличке містечко в Рівненській області, колиска української історії, культури, освіти. Імовірно, назву місто отримало через фортецю, яка виникла ще за часів Київської Русі на пагорбі над річкою Вілія. Кращі ж сторінки його існування пов’язані з іменем Василя-Костянтина Острозького. Завдяки меценатській та державній діяльності князя у місті збиралися найсвітліші уми України тих часів. У 1576 році тут виникла слов’яно-греко-латинська академія. В Острозі була видана всесвітньовідома «Острозька Біблія» – перший повний переклад Святого Письма. Приміщення Острозької академії побудоване в другій половині ХVІІ століття як монастир капуцинів.
Найцікавіша архітектурна пам’ятка Острога – замок князів Острозьких з Богоявленською церквою на його території.
У містечку все немов дихає старовиною – Богоявленський собор, Музей книги і друкарства в колишній Луцькій вежі, де легендарний Іван Федоров друкував свої перші книги, приміщення Острозької академії з розташованим на території пам’ятником першому студенту, Музей нумізматики, костел Успіння Діви Марії.
Зараз – це невеличке містечко з тісними вуличками, і в той же час у нього якесь благородне і аристократичне обличчя. Жителі звикли до чималих юрб туристів, що пішки прогулюються тихими вулицями і слухають про легенди «міста під містом», що начебто існує в підземеллях Острога.
     Отож, запрошуємо  всіх разом з нами відвідати  стародавній Острог –  Волинські Афіни, а більше познайомитися з історією та визначними пам’ятками архітектури, або здійснити віртуальну подорож ви можете на сторінках Інстаграму –

вівторок, 13 листопада 2018 р.

100річчя Гуцульської Республіки

У селищі Ясіня відзначать 100-річчя утворення Гуцульської Народної ради. Fun-Route проводять дослідження щодо утворення Гуцульської Республіки. Коротко про здобуте: 



92 роки тому закарпатські гуцули створили власний представницький орган, який оголосив про прагнення приєднатися до України. Однак цього не сталося через короткозорість керівництва ЗУНР.

Осінь 1918-го принесла не тільки поразку країн Четвертного союзу в Першій світовій війні, а й ознаменувалася хвилею націо­наль­но-визвольних революцій народів Центрально-Східної Європи. Укра­­їнський національно-визво­льний рух дуже швидко набув широкого розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північної Буковини, а й територію підконтрольного угорській владі Закарпаття.

Наприкінці жовтня – на початку листопада 1918-го в Угорщині відбулася демократична революція, внаслідок якої до влади прийшов уряд на чолі з лідером опозиційних сил Міхаєм Карої. 16 листопада того самого року в країні було проголошено республіку. Новий уряд задекларував право національних меншин на самовизначення, однак за будь-яку ціну намагався зберегти єдність земель корони Св. Стефана. У цей час на слов’янських і румунських землях, які раніше перебували під угорським контролем, виникли національні органи влади, що закріпили розпад багатонаціональної імперії та відокремилися від Угорщини. Закарпаття було єдиним слов’янським кра­­єм, який після краху Австро-Угорської монархії залишився у складі Угорщини. 

Закарпатська Гуцульщина з огляду на своє географічне розташування (північно-східна гірська частина краю), а також на міцні етнографічні зв’язки з галицькою та буковинською частинами була особливим регіоном Угорської Русі, яка, попри політику мадяризації, на момент розпаду дуалістичної монархії зберігала відносно високий рівень етнічної свідомості населення, яке постійно відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцульського краю.

Ясінська рада

Революційні події кінця жовтня 1918-го та повалення монархії Габсбургів викликали значне піднесення поміж місцевого населення. Вже 3 листопада задля захисту селян від дезертирів і мародерів з фронту в с. Ясіня на Гуцульщині було організовано народну міліцію, до якої увійшли колишні військовослужбовці австро-угор­­ської армії на чолі з поручиком Степаном Клочураком. Цього самого дня вони роззброїли підрозділ угорських жандармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його старости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Маснюка.

8 листопада цього самого року в центрі Ясіня було проведено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. На зібранні ухвалили резолюцію про об’єднання з Україною. Водночас народним голосуванням було обрано представницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степаном Клочураком. До її складу увійшли 42 особи, з яких 38 українців, двоє німців і двоє євреїв. Обрані члени складали присягу на вірність місцевій громаді. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою українську орієнтацію й прагнення до об’єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодавчі функції. Крім того, було створено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, а також Гуцульську народну самооборону, що сформувалася з підрозділів народної міліції та добровольців (200 осіб).

Головною рисою, яка вирізняла Гуцульську Народну Раду з-поміж інших подібних представницьких органів, котрі діяли на Закарпатті в 1918–1919 роках, було те, що вона за демократичним принципом сформувала власні органи самоврядування, які впорядковували та реформували життя громади Ясіні та її околиць, а також організувала власні збройні сили. 

Завдяки діяльності різних комісій, які були створені в структурі Головної управи Ради, зокрема харчової, торговельної, лісової, шкільної, адміністративної, військової та скарбової, вдалося частково відновити соціально-економічний стан післявоєнної напівзруйнованої Ясіні та її околиць. Було взято під контроль усі продовольчі запаси, розроблено план їх поповнення, велася боротьба
зі спекуляцією, бандитизмом. Розпочалися роботи з будівництва доріг, реконструкції мостів, спорудження приміщень для громадських, адміністративних та військових установ, народних шкіл. Відповідні комісії надавали продовольчу та соціальну допомогу інвалідам, бідним гуцульським родинам, дітям-сиротам. Вдалося відновити діяльність народної школи, де навчання проводилось українською мовою. Місцеві органи організували роботу культосвітніх установ, які, зокрема, агітували за приєднання Закарпаття до України.

«Підтримка» ЗУНР

Головним завданням Української Народної Ради в Ясіня на початковому етапі її існування стало встановлення контактів із Державним секретаріатом ЗУНР у Станіславові. Для ведення офіційних переговорів із представниками західноукраїнської вла­­ди щодо можливості приєднання східних районів Закарпаття до складу України в середині листопада 1918 року було направлено делегацію на чолі зі Степаном Клочураком. Під час зустрічі з державним секретарем Сидором Голубовичем закарпатські посланці передали копію протоколу засідання Гуцульської Народної Ради про прагнення об’єднатися з Україною. Однак прем’єр-міністр ЗУНР заявив, що з огляду на несприятливу ситуацію на українсько-польському фронті уряд не може надати військово-політичну допомогу закарпатським українцям і що вони мають взяти всю ініціативу в свої руки. У результаті поїздки в структурі Державного секретаріату ЗУНР було створено Секцію пропаганди для угро-русинів, яку очолив Степан Клочурак. Не маючи наміру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, через територію якої проходили важливі лінії постачання зброї, амуніції, медикаментів, сирови­­ни та українських військовополонених, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофіційно.

Намагаючись відновити свій контроль над північно-східними гірськими районами Закарпаття, угорська влада наприкінці грудня 1918 року відправила до Ясіня урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноваженого розслідувати факти «бандитизму» та «анархії» в регіоні, а також каральний батальйон у складі 620 осіб для наведення «порядку». З поверненням угорських військ було роззброєно підрозділи народної міліції, скасовано Українську Народну Раду в Ясіня, що перейшла в підпілля, відновлено угорську мову в школі та в урядовому спілкуванні, а на всі посади місцевої управи призначено колишніх угорських урядовців. У краї почалося переслідування українського національного руху. 

У січні 1919 року делегація Гуцульської ради на чолі з Клочураком виїхала до Станіславова, де взяла участь у засіданні Національної Ради Західної України, на якому було прийнято рішення про злуку ЗУНР та Української Народної Республіки (Наддніпрянська УНР) в одну соборну державу. Закарпатські представники Степан Клочурак та Юлій Бращайко були обрані до складу Трудового конгресу, що мав зібратися 26 січня 1919 року в Києві. Незважаючи на декларації про возз’єднання, Закарпаття залишалося під військовим та політичними контролем Угорщини. З огляду на складну ситуацію на українсько-польському фронті та намагання уряду ЗУНР не псувати відносин з Угорською Народною Республікою Українській Народній Раді в Ясіня було відмовлено у військовій допомозі. Закарпатські українці мали власними силами організувати повстання проти угорської влади та домогтися приєднання краю до України. Державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський погодився тільки на неофіційну відправку групи старшин і вояків Української галицької армії як добровольців на допомогу в організації майбутніх збройних сил на Закарпатті.

Власною ініціативою

За попередньо узгодженим планом під час проведення традиційного колядування на православне Різдво у ніч із 6 на 7 січня 1919 року в с. Ясіня Степан Клочурак разом з однодумцями братами Климпушами, Дмитром Німчуком та Михайлом Сабадюком таємно зібрали 86 озброєних гуцулів, членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких долучилися 23 старшини і вояки-доброволь­ці УГА, що вночі прибули з Коломиї. Цієї ж ночі озброєний загін зі 109 осіб, очолюваний Степаном Клочураком, скориставшись свя­тковим настроєм, без жодних втрат роззброїв у Ясіня 620 солдатів угорського батальйону разом із полковником та чотирма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та всі урядові установи в селі, обірвав телефонне сполучення з Раховом.

8 січня 1919 року на загальних зборах мешканців Ясіня та навколишніх сіл було відновлено Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцульську Республіку й у спеціальному зверненні закликала населення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Законодавчим органом сформованого державного утворення стала Українська Народна Рада у складі 42 осіб (парламент), а виконавчим – спеціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Постанови Ради мали силу закону, за дотриманням якого стежив місцевий суд. Також було створено військовий суд. Степан Клочурак очолив законодавчу та виконавчу гілки влади і був командувачем збройних сил, виконуючи, по суті, президентські функції. Проголошена республіка прийняла українські державні символи (мову, герб та гімн) і неформально вважалася складовою частиною ЗУНР, приєднання до якої відкладалося з огляду на несприятливі міжнародні обставини.

Під впливом подій у Ясіня населення багатьох сіл краю створило власні місцеві Ради, позбавивши влади угорських ставлеників. До збройних сил Гуцульської Республіки почали масово вступати добровольці, які складали присягу на вірність їй. Проголошене державне утворення від самого початку свого розглядалось як осередок української влади в краї, що з розгортанням загального національного повстання мав поширитися на всю територію Закарпаття та влитися до складу ЗУНР. Однак успішно розпочавши, війська Гуцульської Республіки несподівано зазнали катастрофічної поразки.

13 січня 1919 року три уком­плектовані гуцульські сотні, поповненні новоприбулими стрільцями та старшинами УГА, під командуванням Клочурака вирушили в напрямку на Мара­морош-Сигіт для з’єднання з тамтешньою Радою. Порівняно легко українські війська зайняли Кваси, Білин та Рахів, роззброївши там угорські війська та жандармерію. 15 січня було взято Требушани, Вишаву, Великий Бичків, Кізій та Луг. Населення цих сіл радо вітало війська Гуцульської Республіки, поповнюючи їхні лави добровольцями. 16 січня 1919 року українські війська (1100 осіб) зайняли Марамарош-Сигіт. Однак на цей населений пункт висунула претензії сусідня Румунія, переважаючі війська якої 17 січ­­ня оточили місто. Українське командування на чолі з сотником Маєр-Михальським після безуспішних переговорів із румунським штабом наказало власним військам без бою відступати до Великого Бичкова. Під час відступу поблизу Сигітської Комори через необачність українських старшин два гуцульські загони потрапили в оточення румунських військ. Як наслідок – 18 осіб було вбито, 39 поранено й велику кількість взято в полон. Після цієї поразки окружна команда ЗУНР у Коломиї віддала наказ про відкликання всіх галичан із території Закарпаття, побоюючись збройного конфлікту з Румунією та Угорщиною, і залишила таким чином Гуцульську Республіку сам на сам із ворогами.

Острів українства

21 січня 1919 року, за кілька днів після невдалого наступу військ Гуцульської Республіки на Сигіт, у Хусті відбувся з’їзд делегатів від Рад Угорської Русі, що ухвалив резолюцію про прилучення українців-русинів північно-схід­них комітатів Угорщини до складу Української соборної держави і просив українські війська зайняти ці території. Однак наявних військових засобів для реалізації цієї мети уряд соборної Української Народної Республіки, яка була проголошена 22 січня на Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну частину Закарпаття до Берегового окупували румунські війська, центральна з Мукачевим перебувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословацькі війська. 

Єдиним острівцем незалежності в краї залишалася Гуцульська Республіка. Після трагічних подій у Сиготі гуцульські війська відступили на околиці Ясіня й надалі контролювали цю територію до початку червня 1919-го. На початку квітня 1919 року Степан Клочурак домігся від державного секретаря Західної Області Української Народної Республіки (ЗОУНР – нова назва ЗУНР після об’єднання з УНР) Сидора Голубовича надання економічної допомоги Гуцульщині. Обіймаючи посаду представника Закарпаття при уряді ЗУНР у Станіславові, Клочурак забезпечив постачання з Галичини продовольства та нафти в обмін на деревину, таким чином створивши можливість для реалізації соціальних і продовольчих програм для населення. Було відновлено залізничне сполучення з Раховом, Коломиєю та Станіславовим, реконструйовано зруйновані війною сільські будівлі, почали функціонувати школи.


Остаточно Гуцульська Республіка припинила своє існування 11 червня 1919 року, коли Ясіня зайняли румунські війська та заарештували членів Української Народної Ради. Напередодні румунської окупації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закарпаття до складу Чехословацької Республіки. 10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мирний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини.

Матеріал готувала: Віка Попович

Пам'ятник "Воїнам-визволителям" Рахів

Команда Fun-Route  розкриває історію створення меморіалу. Щодня, сотні,  тисячі людей не задумуючись, а навіть і не знають, що проходять повз могилу героя, активного політичного діяча, Закарпатського партизана - Олекси Борканюка, страченого угорськими фашистами 1942 року в будапештській тюрмі. У вересні 1945 року його прах перевезено до Рахова. Поряд розташовані братські могили воїнів Радянської Армії, які полягли в боях за визволення міста від чужоземних окупантів. 

Народився майбутній символ радянського Закарпаття 11 січня 1901 року в селі Ясіня на закарпатській Гуцульщині у багатодітній селянській родині. Освіту отримав в сільській неповно-середній школі, в Мукачівській та Ужгородській торговельних школах, а з 1926-го по 1929-й роки навчався у Комуністичному університеті імені Артема в Харкові. Після навчання був обраний секретарем Закарпатського крайового комітету Комуністичного союзу молоді, редактором комуністичної газети "Карпатська правда" та молодіжних газет. В січні 1942 року Борканюка призначили керівником диверсійної групи для організації антифашистського підпілля і партизанського руху на території нинішнього Закарпаття. Але група була захоплена гортіївською контррозвідкою. 3 жовтня 1942 року Борканюка було страчено у будапештській тюрмі Маргіт-Керут. 

Не забуваємо вклонятися ветеранам, які живуть серед нас. Їх подвиг завжди буде прикладом для наслідування, приводом для безмежної вдячності та нашої гордості. Вдячність героям, які захистили Вітчизну і майбуття свого народу – безмежна.
Війна – це зараз не слово, а реальність. Подвиги, здійснені нашими воїнами у роки Другої світової війни, зробили їх героями, а всенародна пам’ять – безсмертними.
Щороку біля меморіалу відзначають День пам’яті та примирення, річниці Дня перемоги над нацизмом У Другій світовій війні.