За легендою, чотири сотні літ тому, задумав прикарпатський вівчар Іван Струк погнати свою отару у Закарпаття на ярмарок. Перевалив через гори й спустився до Чорної Тиси. Аж тут його застала страшна негода (бо було це восени). Заметіль та жахливий снігопад змусили вівчара з його помічниками зупинитись, аби перечекати завірюху. Але метіль мела і мела. День, два, тиждень. Бачить Іван, що буде лихо. Загине він з усією родиною, якщо не піде звідси... Покинули вівчарі отару й повернулися додому. Навесні ж вирішив Іван поглянути, що ж сталося з його вівцями. Був він певен, що пропали вівці від страшного холоду та від вовчих зубів. Але... отара виявилася не лише цілісінькою, але й дала приплід. Бачить Іван що це місце святе, й що це знак Божий. І вирішив він оселитись тут, на березі Чорної Тиси, зарослому ясеневим лісом. Звів він кілька хат, а хутір назвав Ясіня. Так з’явилося відоме карпатське поселення.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.