Пам'ятник відомому поетові, вчителю, культурному і релігійному діячеві О. Духновичу (1803-1865р.) - що виступав проти мад'яризації закарпатських українців - встановлений в Мукачеві на вул. Пушкіна в 2007р. Його автором є скульптор Михайло Белень.
Олександр Васильвич Духнович – греко-католицький священник письменник, педагог, поет та культурний діяч. У дев'ять років Олександр Духнович продовжив навчання в Ужгородській школі, угорською мовою. Юний Духнович піддавався глузуванням і знущанням, оскільки погано говорив по-мадярськи. Але незабаром він навчився мови так, що говорив нею не гірше ніж на своїй рідній говірці. Закінчивши навчання в Ужгороді в 1823 році, він ще два роки навчався в гімназії в Кошицях. Звідти він був переведений в Ужгородську семінарію, де вивчав богослов'я до 1827.
Після закінчення семінарії був висвячений на священика і за пропозицією єпископа Тарковича направлений до Пряшівської консисторії, де вступив на службу в єпархіальну канцелярію, під начальство секретаря та єпархіального нотаріуса Василя Поповича, який згодом став Мукачівським єпископом. В 1830, не ужившись з єпископом Тарковичем, що мав важкий характер, Духнович залишив службу в Пряшеві й переїхав до Ужгорода, де влаштувався домашнім учителем сина піджупана Ужгородської столиці Стефана Петрова. Але життя в будинку цього великосвітського чиновника обтяжувало Духновича, і через два роки він прийняв рішення повернутися на службу в канцелярію. А вже в 1833 його призначили парохом у село Хмелева, наступного року він був переведений в село Біловежу близько Бардейова. В 1838 О. Духновича призначили нотаріусом Ужгородської консисторії Мукачівської єпархії, де він отримав доступ до багатих бібліотек, в яких містилося багато літератури російською мовою. Захоплення читанням послужило для нього стимулом до письменницької діяльності. Духнович зайнявся вивченням історії рідного краю, богослов'я, драматургією, історією права, педагогікою, став складати вірші. У 1843 році був призначений каноніком в Пряшівський собор, де і служив до своєї смерті. У 1848 році він був призначений благочинним у Пряшеві.
На старість у Духновича почала розвиватися водянка, і він сім місяців пролежав у ліжку. 18 (30) березня 1865 Олександр Духнович помер, причастившись перед смертю з рук єпископа Йосифа Гаганця.
Сьогодні ми так далеко пішли від золотого століття поезії, що іноді навіть соромимося поетичного дару. Адже бути поетом немодно - на книжкових розкладках в основному белетристика в прозі. Видати книгу віршів в принципі можливо, при наявності своїх або спонсорських коштів. А ось отримати від цього прибуток - це майже диво. Чи можна сьогодні вважати поезію професією, або ж віршування - це тільки хобі? Сьогодні талановитих людей не менше, ніж в тих, що пішли в століттях. І нас хвилює питання: чи можна сьогодні «працювати поетом»? Людей, що складають вірші, зараз достатньо. І все ж поезію вже мало хто сприймає як професію. Багато поетичних співтовариств вважають її «хобі, яким займаються для задоволення». Багато поетів знаходяться в постійному пошуку спонсорів. Між тим заробити на своєму вмінні складати вірші можна. В Інтернеті є біржі, де продаються вірші та навіть цілі поеми. А заодно - і авторське право на них.
Можливо, що поезія у когось з профікемпівців, може стати й справою всього життя!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.