Екскурсія до річки

ЛА́ТОРИЦЯ – річка у північно-західній частині Українських Карпат, у ме­жах Закарпатської області та Словаччини, ліва притока Бодроґу (бас. Тиси). Бере початок із джерел на пд.-зх. схилах Вододільного хребта неподалік Верецького перевалу на вис. бл. 800 м, за 2 км на Пд. від с. Латірка Воловец. р-ну, перетинає укр.-словац. кордон північніше м. Чоп і впадає у Бодроґ на тер. Словаччини. Довж. 191 км, пл. водозбору 7860 км2,

Профікемпівці досліджували та дізнавалися , чому в нашої річки така назва Латориця, Лоторца, Ляторіца. Це назва одної і тої ж річки. Так її називали у різні часи , різні люди, що проживали у її долині по обох берегах. Що за назва? Від кого, чи від чого вона походить ? На цей рахунок є декілька версій: Версія перша – Ляторіца. Ця назва є дуже, дуже давньою і складається із двох старослов’янських слів – лято, тобто – літо і ріца, тобто- ріка. Виходить – літня ріка, «лято» тут вжито не для визначення пори року, а радше для визначення температурного режиму. Літня ріка тут може означати, як тепла ріка. Ще і зараз на теплу воду на Закарпатті часто кажуть- літня вода. В деяких селах на холодну воду кажуть – зимна вода. Отже, Ляторіца, а в сучасній вимові – Латориця, це не що інше, як тепла ріка. Колись давно, давно, коли вся територія Закарпаття була покрита густими, непрохідними пралісами, Латориця круглий рік була повноводною, швидкоплинною, через що не перемерзала навіть в люті морози. Можливо, що це дало повід нашим предкам назвати ріку теплою.

Друга версія. Річку називали – Лоторца. Ця назва є теж дуже давньою, яку до речі уподобали мадяри, та так на неї кажуть ще і зараз. Старословянське слово «лотр», не що інше, як грабіжник, розбійник. Латориця простягалася на соляному шляху з північної Європи до південно західної . Ходило по ній багато купців з дорогим крамом . Обабіч таких шляхів завжди чатували розбійники-лотри. Отже, Лоторца – розбійницька ріка. А чи не можна ще якось обґрунтувати назву річки Лоторца?.Спробуємо. Заслуговує на увагу і така версія. Лоторца не річка розбійників, а власне сама є розбійниця. Навіть зараз, коли вона через масове знищення лісів стала набагато мілководнішою, з обох боків від Мукачева і аж до самого Словацького кордону затиснута дамбами, щороку в нижній своїй течії не менше сім разів виходить з берегів, змиваючи, грабуючи, все на своєму шляху.

Так вийшло, що наша екскурсія співпала з професійним святом, тому, що 17 вересня в Україні відзначають День рятівника і профікемпівці дослідили цю професію. Рятувальника ми всі сприймаємо як захисника, що завжди приходить на допомогу, рятує, відкинувши думки про власну безпеку. Це професія, яка об’єднує відважних і самовідданих людей, чий високий професіоналізм, постійна готовність до самопожертви забезпечують кожній українській родині надійний захист від природних та техногенних лих. В наших очах ці люди, як промінь світла, що ніколи не згасне. І будуть рятувати нас в будь-якій біді. Робота рятувальника справді нелегка. Він, як представник будь-якої професії має свої обов’язки. Рятувальник – це справді героїчна професія. Скільки ми бачимо по телебаченню, скільки чуємо по радіо, скільки нам розповідають вчителі про ті надзвичайні ситуації, які відбуваються з нашими однолітками.

Наша рідна планета Земля постійно потерпає від стихійних лих. Так, повені, землетруси, торнадо, зсуви, урагани, бурі, грози, пожежі, завдають важкого, майже непоправного удару на екологію планети. Проте не таким жахливим є вплив на екологію порівняно з наслідками цих стихійних лих для людей. Руйнуються не тільки будинки, а й цілі населення. Стояв собі будиночок, гарне барвисте подвір’я, сільське господарство, все цвіло і процвітало. І тут одна мить і все. Не стало нічого! Нема ні хати, ні стайні, ні господарства, взагалі нічого, тільки, на щастя, люди живі. Адже життя людини – найцінніше. Рятівник – це вже не професія, це спосіб життя, адже постійно перебуває у очікуванні тривоги: можливо комусь саме зараз потрібна буде допомога. А в критичній ситуації дається взнаки і те, настільки ти добре підготовлений до цієї ж таки ситуації, і хто знаходиться поруч і власні знання та правила техніки безпеки. Напевно, не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія рятувальника. Цю професію обіймають непрості люди, а люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що готові кинутися на допомогу. 

Це люди з великої букви!