Команда "РАЦІО" від своїх бабусь і дідусів дізнавалися, що символізує Дідух?

За Звичаєм Предків покровителем Роду, усіх Душ тих, хто відійшов від родини в зоряне царство (у Вирій) і хто єднає та здійснює зв’язок Предків з нащадками, є Дідух. Народ дотримувався своїх споконвічних уявлень, де Прадід - це Місяць, Небесний Господар посеред астральної рідні. У колядках Місяць, Сонце і Зоря виступають як Господар, його дружина й дитина. Аналогії цьому немає в світовій міфології. Ця астральна прарідня посуває постать Дідуха в далеку культурно-історичну добу Створення Людини. Недарма в прадавніх українських колядках співається про трьох небесних гостей - Місяця, Сонце і Зорю, які прибувають на подвір’я ідеального Господаря.

Дідух - найперший господар, перший скотар, культуроприносець і родоначальник, духовний ідеал, перший Предок народу – сам Бог Коляда. Він прошений і жаданий гість на великім родиннім зборі. Тому його не тільки не бояться, а тішаться його приходом. Ось чому Дідух був і є завжди найголовнішим символом Різдвяних Свят українців. Саме таким його оспівують колядки:

У Різдвяну ніч сходить на Землю Бог. Заходить він у хати Господарів. Приходять з ним і Душі Пращурів та вселяються в Сніп-Дідух, що велично стоїть на Покутті - найпочеснішому місці в хаті. “Дідів дух” є опікуном і охоронцем родини. А прилітають Душі тих, що відійшли від родини, - із Ірію. Відтіля прибувають і новонароджені Душі - нові члени родини.

У цю божественну ніч Душі Предків перебувають у Снопі-Раю, що велично стоїть на Покутті. Будуть невидимо їсти Божеську їжу: кутю з медом та маком, узвар і все те, що дають Вода і Земля в рослинному царстві... Господарі вітатимуть найдорожчих і найкращих гостей...Після Святої Вечері залишаються на столі і кутя з узваром, і ложки, і вода на вікні, бо Душі Дідів-Опікунів Роду-Родини знову зберуться і сядуть за Святу Вечерю разом з Богом-Творцем.

Зберуться в цей Святий Вечір і всі неприкаяні заблукані душі, - тому в цю ніч не можна господарю і господині спати, бо треба гостей вітати, шанувати... Не можна в цю чудодійну ніч спати й тому, що БОГ ходить по Землі, оглядає оселі і господарства, довідується про статки господарів, визначає кожному щастя й долю. Добре господар працював, сумлінним був, дбав за святий хліб, за худібку, мав достаток, - то Бог йому й ще додасть. Дасть він і врожай, і приплід, і новонароджені Душі - нових членів Роду-Родини. У цю ніч не можна говорити про лихе, вимовляти недобрі або негарні слова…

Надзвичайно святково, з дотриманням прадавніх ритуалів виготовлявся ДІДУХ. Найшляхетнішим із “святочних Дідів” був Дідух з обжинкового снопа. Цей освячений сніп з урочистим піснями і славнями, почесно приносився з поля. У ньому частка Сонця, урожаю та багатства. Тому й ставився він на покутті “у Раю”, святім місці, де сидить і сидітиме Бог багатства та врожаю з Душами померлих. Цей останній сніп пшениці, жита або вівса вважається священним і використовується як обрядовий символ. Виготовляли його з найкращих житніх або пшеничних пучечків, кулів. Гілки, якими були зібрані докупи пучки, що зверху розгалужувались, обрамлялися кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами тощо. І гілок цих має бути саме сім – як символ тих семи колін Роду, які шануються за Звичаєм. Готують Дідух-Рай десь за тиждень до Різдва. Отож, коли вижата нива, духи вселяються в останній сніп або Рай і переселяються з ним до господаря на зиму. Ось чому така шана Дідухові, а так як душі померлих є святими, то вони перебувають у Раю. Тому й Дідух носить назву “Сніп - Рай”.

Урочистий ритуал виготовлення Дідуха, внесення його до кожної оселі та встановлення на найпочеснішому місці хати, оповіщення рівночасно Святого Вечора вказують на те, що це міфічна таємнича постать. Треба зауважити, що Дідуха називають часом Колядою, а Коляда - синонім Різдва, отже з входом Дідуха до оселі починаються таємниці Різдва. Про це свідчить і величне звертання, яке проголошується Господарем перед внесенням на Святвечір Дідуха до хати: ...”Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров’я... Пошліть іще краще цього року!” В цей час панує урочиста тиша..

Присутність Дідуха привносила в родину святочність, затишок і врочистість. Оскільки вважалося, що душі Предків постійно підтримують зв’язок з родиною, через Дідуха здійснювався духовний зв’язок між предками і нащадками. Якщо господарі дотримувались Звичаю - поважали старших, берегли пам’ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, - то Духи Предків, освячені поважним Дідухом, оберігали родину від злих і нечистих сил, стежили щоб у родині постійно був лад і спокій, допомагали у господарській діяльності, сприяли родючості нив. Звернімо увагу - в обряді, коли ставиться хліб і кутя біля Дідуха, немає культу прадіда як померлого. Це є символ безсмертя Роду, а також акт жертви, але не померлим, а лише Богові, аналогічно до інших жертв, що приносяться Богові на Святий Вечір.

Дідух мав стояти на Покутті від Різдва аж до Новоліття. З цього “Дідуха” на Новоліття діти вимолотять зерно, яке буде змішане з насінням і потім посіяно по всьому обійсті. Висіваючи зерно, вважалося, що Дух Поля випускається на Землю. Саме це надавало врожаю животворної цілющої сили. Саме в цей час, на Новоліття, душі померлих полишали родину і відправлялися на своє постійне місце. Тобто Дідух, як бачимо, протягом цілого року виконував визначну світоглядно-обрядову роль, зберігаючи одвічні Звичаї, забезпечуючи неперервність хліборобських традицій, неперервність Роду.

Дідух - то свята пам’ять зоряного неба, то сніп-Рай, який щороку від покоління до покоління, од віку до віку оновлюється в родині, єднаючи давні покоління з сучасними. Він завжди був, є і залишиться таїною вічності. Можна тільки пошкодувати, що на сьогодні втрачено величезну кількість знань щодо світоглядного значення Дідуха у Звичаєвості українського народу. Повернення цих Звичаїв сприятиме відродженню українського розуміння сутності Бога, сутності життя та його чеснот – духовності народу, чого найбільше не вистачає нам сьогодні.