МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ -- ГОРДІСТЬ ЗОЛОЧІВСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Маркіян Шашкевич — символ українського відродження

Маркіян Шашкевич народився 6 листопада 1811 р. в с. Підлисся Золочівського району на Львівщині в хаті свого діда по матері о. Романа Авдиковського, місцевого пароха. Батько Семен Шашкевич був душпастирем у сусідньому селі Княжому. У Підлиссі промайнуло його дитинство. Початкову освіту здобув у дяка з Білого Каменя, а докінчував у німецькій школі в Золочеві. Згодом навчався в гімназіях у Львові (1823—1825) і Бережанах (1825— 1829). Вищу богословську освіту здобув у Львівському університеті та Греко-католицькій духовній семінарії (1829—1837). Після закінчення навчання працював душпастирем у галицьких селах Гумниськах (1838), Нестаничах (1838—1841) і Новосілках (1841— 1843).

У 1838 р. одружився з дочкою священика Юлією Крушинською з с. Деревні на Жовківщині. У 1839 р. у них народився син Володимир, майбутній письменник і журналіст.

У складних умовах безпросвітнього життя галицьких українців, зумовленого відсутністю власної державності та перебуванням під владою поліцейсько-бюрократичної держави – Австрійської абсолютної монархії, яка толерувала майже необмежене панування в краї польської шляхти, в умовах послідовно здійснюваної асиміляторської політики правлячих кіл і шляхти щодо українців – західного відгалуження українського народу, політики штучного придушення українства М. Шашкевичеві судилося стати ще в студентські роки самовідданим поборником, вістуном, а згодом і прапором української національної ідеї в Галичині та накреслити шляхи і забезпечити організаційно реалізацію цієї ідеї.

Саме М. Шашкевич став натхненником, організатором і лідером молодіжного громадсько-культурного угруповання, славнозвісної „Руської Трійці”, до якої входили також Іван Вагилевич і Яків Головацький. Він же був й ініціатором її новаторських починів на засадах романтизму – домінуючого у той час в духовному житті народів Центрально-Східної Європи ідейного напряму: широкомасштабної цілеспрямованої народознавчої діяльності, збирання і популяризації фольклору, створення словника і граматики живої української мови, реформування правопису (заміни етимологічного фонетичним), використання так званого гражданського (цивільного) шрифту, легшого для сприйняття, замість кириличного, впровадження рідної мови в повсякденний вжиток інтелігенції та церковні проповіді, виступів проти спроб латинізації українського письменства, утвердження живої розмовної мови як основи літератури, обстоювання її народності, національної своєрідності, високої громадянської місії та збагачення за рахунок інших, насамперед слов’янських культур.

У літературі визначився М. Шашкевич як поет-новатор, творам якого притаманні чітко виражені національні мотиви, любов до рідного краю, м’які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка («Слово до чтителей руського язика”, „Підлисся”, „Руська мати нас родила”, „Відкинь той камінь”, „Туга , „Туга за милою , „Лиха доля , „Безрідний”, „Думка”, „Син любимому отцю”, „Побратимові”). Перлиною ліричної поезії стала його „Веснівка”. Серед інших творів поета – балади („Погоня”), перші в українській літературі сонети („До…”, „Сумрак вечірній”).

У творах на історичну тематику М. Шашкевич у дусі ідей визначної пам’ятки українського літописання і політичної думки, знаменитої „Історії Русів”, із змістом якої був обізнаний, поетизував героїчне минуле народу, його давні державницькі традиції. До цього ряду творів належать стаття «Русини», вірші „Згадка”, „Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139″, „0 Наливайку”, „Хмельницького обступлення Львова”, „Споминайте, браття милі”.

Постать Б. Хмельницького особливо захоплювала поета. Він брав участь у розшифруванні та редагуванні „Львівського літопису”, в якому знаходився докладний опис подій Націо¬нально-визвольної війни під проволом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. Для не дозволеного цензурою до друку альманаху „Зоря” (1834 р.) написав життєпис гетьмана та переклав з латинської його повчальну байку, адресовану послам польського короля.

М. Шашкевич відомий як автор гостро полемічної брошури „Азбука і abecad?o” (1835) на захист української писемної традиції на основі кириличної азбуки, першого в Галичині підручника українською народною мовою – „Читанки для діточок в народних школах” (1836, виданої у 1850 і 1853 рр.).

Та особливо вславився він як співавтор, співупорядник і видавець альманаху „Русалка Дністрова”, виданого в обхід львівської цензури Будайською друкарнею Пештського університету (1837), явища, за словами І.Франка, наскрізь революційного. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських кроків „Руської Трійці” в різних ділянках національно-культурного життя українців Галичини, стала свого роду маніфестом їх національного відродження. Її новаторський зміст, возвеличування визвольної боротьби народу, поетизація народних героїв, подвигів козацтва, ствердження єдності галичан з усім українським народом, дух міжслов’янської взаємності спричинилися, однак, до її цензурної заборони. Було врятовано від конфіскації близько 200 примірників книги, які аж до 1848 р. задовольняли запити зацікавлених читачів, поки основна частина тиражу (600 примірників) перебувала під арештом у львівській цензурі й була пущена в обіг лише у 1849 р.

М. Шашкевич був одним із перших перекладачів українською мовою „Слова о полку Ігоревім”, автором перекладів із сербської, чеської, польської, грецької, латинської, німецької мов.

Ідеї та діяльність М. Шашкевича і його побратимів мали значний резонанс в Галичині і поза її межами, стимулювали утвердження національної свідомості багатьох поколінь української інтелігенції й надихали її на самовіддану працю на ниві національного відродження, окриляли творчість багатьох українських письменників, художників, композиторів, вчених. М. Шашкевич і „Русалка Дністрова” стали символами не тільки культурного, а й політичного відродження західних земель України. Традиції М. Шашкевича і „Руської Трійці” продовжив український національний рух під час „Весни народів” (1848-1849 рр.), згодом так званий народовський напрям національного руху в Галичині та Буковині, спадкоємцями якого стали творці Західно-Української Народної Республіки (1918-1919 рр.), а у віддаленій перспективі – будівничі сучасної незалежної України. Кращі твори М. Шашкевича, насамперед славнозвісна „Веснівка” перекладені багатьма мовами народів світу.

Помер М. Шашкевич 7 червня 1843 р. і був похований в с. Новосілках Ліських. У 50-річчя від дня смерті в 1893 р. його тлінні останки перевезено до Львова і з урочистостями перепоховано на Личаківському цвинтарі. На вшанування пам’яті поета йому споруджено пам’ятники на Білій Горі (1911), в с. Підлиссі (1962), у Вінніпезі (1944), Римі, Львові (1990), Золочеві (1993), створено літературно-меморіальний музей в с. Підлиссі (1959), перетворений згодом у Музей-садибу М. Шашкевича (1986), засновано Інститут-заповідник М. Шашкевича у Вінніпезі (1962), відкрито Музей „Русалки Дністрової” у Львові (1990), встановлено меморіальні таблиці на Народних домах і храмах багатьох міст Галичини (1911), на будинку друкарні в Будапешті (1999), де побачила світ „Русалка Дністрова”. З кінця 1980-х років відновлено започатковані 1921 року щорічні серпневі багатолюдні поминальні Шашкевичівські урочистості на опоетизованій Маркіяном Білій Горі біля с. Підлисся, яка стала свого роду національно-релігійною святинею для галицьких українців. Стали традиційними Шашкевичівські читання, матеріали яких публікуються у серійному науковому збірнику „Шашкевичіана”, який є продовженням вінніпезької „Шашкевичіяни”, що видавалась упродовж 25 років (1963-1988 рр.)

Ідейна і творча спадщина М. Шашкевича увійшла, таким чином, животворним надбанням у духовний світ українців, слов’янських народів, зайняла почесне місце у скарбниці європейської та світової культури. Вона є живим джерелом збагачення духовності сучасних поколінь і творення нових непроминальних культурних цінностей.