Кожен народ багатий на свою національну кухню. Але гуцули – це унікальний народ. Він славиться не лише своїми традиціями, обрядами, говіркою (діалектом), своїм національним одягом, своєю музикою і співанками, устроєм життя та особливим генетичним кодом Гуцулії. Дуже розмаїтою і багатою є гуцульська кухня. Вона вирізняється простотою і, водночас, оригінальністю.
Основними харчовими продуктами гуцулів наприкінці ХІХ ст. були кукурудзяна крупа і борошно, картопля, молочні продукти, капуста, квасоля, горох, біб. Майже щодня використовувалося кукурудзяне борошно, з якого на воді варили кулешу у глиняних горщиках або у великих чавунних казанах, бануш на сметані, кашу на молоці і пекли коржі. З молока робили сири, бриндзю. М’ясо їли зрідка, в залежності від достатку родини і певною мірою — від пори року: влітку переважало волове, восени бараняче, взимку свиняче. Сучасна гуцульська кухня успадкувала давні страви, поповнилася новими і стала різноманітнішою. Широко вживаними залишилися сири, бриндзя, бануш, кулеша. І мало що змінилося з давніх у способах їх приготування. Традиційним залишилося використання кукурудзяних крупи та борошна. Перша страва з якою, ми хочемо поділитися - це банош.
БАНОШ – ГУЦУЛА СТРАВА
Розповідають таку легенду: «Неподалік від Рахова жив собі ґазда, тримав отару овець, з чого й жив. Повсякдень харчувався овечим молоком, сиром, вурдою, бринзою, всім тим, що Бог давав на городі та в саду. Одного разу ґазда пішов на торговицю продавати овечу бринзу та вурду, там гуцули-ґазди з Рахівщини завжди закупляли борошно, оскільки в краї не росла пшениця. І тут один торговець, якого звали Банош, запропонував йому муку жовтого кольору, ґазда хоч і вагався, та все-таки придбав півкіло тої муки. Повернувшись додому, надумав на вихідні в дворі приготувати їжу на вогнищі. Наклав ватру, поклав казан і почав гадати, як приготувати щось з тієї жовтої муки, надумав, що можна спробувати на сметані, щоб було смачніше, з думкою, що сметана жовте борошно забарвить у білу кашу. Взяв сметану та насипав до казана, почекав, поки не почалося кипіння, після чого почав добавляти кукурудзяної муки, помали помішуючи на малому вогні. Після якоїсь там години зняв ту страву з вогню та поніс до хати. Наклав по мисках і почали пробувати: ґаздівська жона (файна гуцулка) поїла ту страву і запитує чоловіка: «З чого приготовелена ся страва?» Той відповів: «З жовтої муки, яку я придбав у Баноша на торговиці». Жона похвалила чоловіка та подякувала за дуже смачну страву».
Кажуть, що від тодішніх часів банош готують тільки чоловіки і тільки на Рахівщині!
Бануш або банош — страва, приготовлена із кукурудзяного борошна і сметани, заправлена шкварками, грибами та бринзою тощо. Поширена в закарпатському регіоні України.
Слово бануш, банош, балмуш походить від рум. balmoș, balmuș, що в свою чергу, запозичене через болг. балмуш з тур. bulamaç («борошняна каша для дітей»), утвореного від bulmak («перемішувати»)
Варіанти рецептів.
1. Взяти 3 склянки доброї сметани і дати їй закипіти. Коли закипить, висипати поволі 1 склянку кукурудзяного борошна, постійно помішувати, заколочуючи на вогні так довго, аж доки зварений бануш пустить масло і вийде за колотівкою.
2. Свіжозібрані вершки кип'ятити, солити, варити в них кукурудзяне борошно 20-25 хв., не мішаючи, знімали з вогню й ретельно розтирали, доки на поверхні не виступало масло. Потім солити, розбити 1 жовток, додати 1 ложку цукру і 1 ложку масла.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.