У земельних книгах міста Сколе земельна ділянка, яку придбали бабуся і дідусь , як і усе плоскогір’я, називалися Сторожка. Назва походить, певно, з руської мови – сторож, страж, стражниця. І справді, місце було просто вимріяне як на таку назву. Долина у тому місці раптово звужувалася в ущелину, трохи може ширшу, аніж пінисте русло ріки у яру, отож який-небудь «широкоплечий» сторож запросто міг чинити опір біля Опору! Ще за людської пам’яти місцину ту можна було перекрити ланцюгом і зачинити на колодку. (Що за ангельські часи то були!) Відтоді побутує і инша назва: Колодка. Літо, коли уже будувався дім, бабуся і дідусь провели по сусідству. Найближча Дубина не підходила, бо у ній було замало помешкань на літо. Саме Сколе курилося від білого дорожнього пилу і стояло поблизу Демні – маленького ще тоді скупчення будинків і будиночків довкола тартаків Ришарда Шмідта. У тій власне Демні вони винайняли помешкання і ціле літо ходили до Сторожки, наглядаючи «хазяйським оком» за тим, як радісно виростає дерев’яний будинок над урвищем.
Зазвичай у Сторожці ми проводили тільки два літніх місяці. Першим до Львова мусив повертатися дідусь-професор, що був прив’язаний до початку нового навчального року і часом ще цілий вересень провадив у помешканні на вул. Зіморовича (тепер вул. Д. Дудаєва) самотньо-парубоцьке життя. У горах же восени була найсолодша малина, а ожина тільки-но і починалася у вересні. Зрештою, були і инші причини, які схиляли «домашню владу» до продовження сезону поза серпень. У перший рік після спорудження будинку бабуся і дідусь не могли утримати його самі, отож щоліта здавали кілька кімнат. Чимось же треба було пожертвувати заради радости і щастя такого життя! Однак, ніхто не сприймав цього трагічно, навіть навпаки, господарі славилися своєю гостинністю, а друзів і приятелів, які б з радістю провели з ними літо, було набагато більше, аніж місць під дахом. Тому приймати «відпочиваючих» було не тільки фінансово вигідним, але й по товариському приємним. Зрештою, щорічний «вакаційний» ансамбль ретельно добирався, як музичний акорд. Увесь липень, серпень, а при погоді ще й вересень, улюблена дерев’яна «коробочка» повнилася рухом і галасом молоді. І музикою. Випозичене на літо фортеп’яно (мабуть, одне з двох, які взагалі були тоді у Сколе!) темніло на тлі білених стін і, не будучи, звісно, концертним, все-таки було, ні на що не зважаючи, фортеп’яном! Люксус, але ж як можна жити без музики?!
Полуденна трапеза не була надто тривалою, хіба що були гості. Зазвичай одразу після малини чи малинового десерту усі вислизали поміж пальців. Під вечір веранда наповнювалася пелеринами і вовняними шалями. У горах навіть влітку після заходу сонця буває дуже холодно. Тому ті пелерини і вовна... Трохи балакали про все і про ніщо, часом хтось сідав до фортеп’яно і грав, але розмови на веранді стихали тільки тоді, коли часом через відкрите вікно виривався з покою назовні занадто прекрасний, як на те дерев’яно-соснове тло, чудовий спів бабці. У Сторожці взагалі тоді багато співали. Хором. На голоси. Найчастіше уже потемки, поки світло лампи у глибині дому не нагадувало про вечерю. Найбільшою і головною атракцією кожного дня були купання.
Купатися ходили групками – дами окремо, чоловіки окремо. Треба було лише спуститися до дороги і перейти зарослий будяками і переповнений гусьми луг. Ріка йшла широким коритом з кам’янистим дном, була місцями плитка, місцями глибока, часом розливалася широко поміж пласкими берегами, а часом, затиснута, біліла від закруту, злості і піни. Кожен міг вибрати собі купіль до вподоби: чи плавати за течією і супроти неї, чи перевертатися у гучному вирі спінених водоспадів, де не чутно було власних слів, викричаних до когось зовсім поруч, за другим, запіненим каменем. У спекотні дні до води ходили двічі а то й тричі на день, так що повішені на драбині купальні лашки мали час хіба що тільки скапати після попереднього купання.
Йдеться про Ванду (з дому Моне, наречена Артура Ґротґера) і Кароля Млодніцкіх, батьків Марилі Вольскої і бабусю й дідуся Беати Обертиньскої. Переклала І.М., http://www.ji.lviv.ua/n52texts/wolska.htm
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.