неділю, 3 березня 2019 р.

Команда SolyvaMandry відвідали Свалявський Меморіальний парк



 В історії кожного міста є свої трагічні сторінки, про які нам треба пам’ятати.  SolyvaMandry  відвідали Свалявський меморіальний комплекс і дізналися історію цього парку. 
Страшна трагедія сталася вночі 15 березня 1915 року. Йшла Перша Світова війна і по залізниці весь час рухались ешелони з військами, котрі направлялись на східний фронт. На той час австро-угорським військам вдалось зупинити наступ російської армії, яка протягом вересня-жовтня 1914 року оволоділа великою територією Закарпаття, а вздовж річки Латориці дійшла майже до самої Сваляви. Це був славетний Брусиловський прорив. В 1915 році східний фронт знову перемістився в Галичину, куди і направлялись австро-угорські війська. Тої ночі, І5 березня, із станції Свалява вирушив ешелон з військом у напрямку Волівця. 
Неподалік станції Заньки 20 вагонів обірвались і почали стрімко котитися назад, набираючи шалену швидкість.
Як пізніше переказували ті, кому пощастило залишитися живими, вояки в товарних ваготах-теплушках вирішили, що почався контрнаступ російських військ, тому поїзд так швидко повертається назад. Поодинокі воїни, відчувши біду, вискакували з вагонів, хоч шансів не розбитися при такій швидкості руху було небагато. До того ж, як згадували, двері на вагонах зовні закривали на засуви, щоб запобігти дезертирству. На станції Свалява всі колії були зайняті ешелонами з військом, гарматами, амуніцією, коли вагони, що бігли згори, зіткнулися з маневровим паровозом, який стояв на їх шляху. Вибух нечуваної сили розбудив свалявців. Вибухнули цистерни з бензином, горіли вагони, люди... Поранених й обпечених зносили в госпіталь, де зараз СШ № 3.
В цій катастрофі загинуло більше 100 чоловік. У неділю на подвір'ї школи в ряд були поставлені труни і священики відправляли панахиду. Поховали загиблих на цвинтарі у Сваляві по вулиці Драчинській. Але пізніше вирішили закласти спеціальне військове кладовище, щоб віддати данину пам'яті й полеглим на фронті. Територію для кладовища відвели на узбіччі шляху, що веде до Голубинного. Раніше це було занедбане поле з ямами. Впорядковували нове кладовище військовополонені італійці. Вони підняли і вирівняли площу, викопали і перевезли останки із старого цвинтаря та перезахоронили їх на новому.
Багато років меморіальне кладовище часів І Світової  війни утримувалося у зразковому порядку. В середині 30-х років стараннями мецената — інженера фабрики «Сольва» Гемпла тут постав величний обеліск, до чотирьох сторін якого були прикріплені чавунні плити з рельєфними написами прізвищ загиблих і номерами могил, а на маківці обеліска у дні урочистостей у великій мідній чаші горів вогонь. 




Наприкінці 40-х років за кладовищем розташувалась якась мехколона. Водії не задовольнились скромним польовим путівцем, що вів повз кладовище в урочище Дем'янчі, натомість машинами утрамбували собі дорогу навпростець через кладовище. Саме тоді було покладено початок вандалізму Огорожа з живоплоту знищена, могили затоптані, а обеліск опинився на проїжджій частині. Навіть невеликі надмогильні камені з номерами поховань були по-варварськи знищені. У середині 50-х років вже радянські військові розстрілювали ці камені як мішені на полігоні, який облаштували собі на той час під горою Лисою. В той же період порушувалось питання про цілковите знищення, ліквідацію цього пам'ятника.
 Створеному Українському товариству охорони пам'ятників історії та культури тоді вдалось відстояти цю і деякі інші старожитності на території Свалявщини. Тоді ж було перенесено обеліск вглиб цвинтаря. Саме тут, за річкою Латорицею - виникла нова людська трагедія, теж пов’язана з війною, але вже з другою світовою.

Четвертий Український Фронт 13-го листопада 1944-го року виніс рішення, згідно якого на протязі трьох днів (до 16-го листопада) всі військовозобов’язані особи угорської та німецької національності віком з 18-ти до 50-ти років та всі, хто був на службі в Угорській поліції та жандармерії, повинні з’явитися в міську комендатуру для того, щоб почати роботи по ліквідації наслідків війни. Їх начебто мали відправити на відновлювальні «маленькі роботи». 
На околиці міста побудували пересильний табір, де утримували заарештованих.Вони перебували в жахливих умовах. Багато ув'язнених загинули від хвороб і голоду, інші померли під тортурами і в результаті масових розстрілів. Без будь-якого слідства і суду сотні простих людей замучено в табірному холоді та голоді і поскидано у великі ями вище військового цвинтаря. 

 Про ці події можна було говорити тільки з кінця 1980-х років. Комітет Товариства угорської культури Закарпаття 14-го жовтня 1989-го року оповістив про заклик на зведення пам’ятника на місті свалявського табору, на яку 29-го жовтня 1989-го року свалявська міська рада дала дозвіл. 
Затрати по будівництву та інші кошти, зв’язані зі зведенням пам’ятника, взяло на себе Товариство угорської культури Закарпаття. Перший камінь фундаменту було закладено 24-го листопада 1990-го року. Проект меморіального парку виготовила ужгородський архітектор Єва Асталош.  Частково готовий меморіальний парк було відкрито 27-го листопада 1994-го року. 

У 2004-му році парк збагатився ще одним пам’ятником, на солдатські могили першої світової війни були поставлені нормовані військові хрести. 
У цьому ж році, як результат багаторічної дослідницької діяльності, були готові мармурові таблиці з іменами жертв, які прикріпили на Стіну плачу. На чорні  плити занесено близько 15 000 імен. Заодно впорядковано й військове кладовище, огороджено декоративною кам’яною стінкою весь меморіальний комплекс. 
 Хоч на території всієї Закарпатської області є пам’ятники, які нагадують про жертви «триденних робіт», Свалявський меморіальний парк залишається тим місцем, де оплакуються тисячі угорців Закарпаття.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.