Лемківська садиба

      Якого ми роду-племені? Ким були наші діди-прадіди? У межах впровадження міжрегіонального проекту «ПрофіКемп» ми досліджуємо також історичну та культурну спадщину нашого краю. З цією метою ми відвідали хату - музей «Лемківська садиба». Музейний комплекс створено у 1985 році. Він відображає життя і побут лемків – однієї з етнографічних груп українського населення.  До речі, свою назву група отримала за часте вживання  діалектної  частки  «лем»  ( у значенні «щойно», «лише»). Самі ж лемки називали себе русинами або руснаками. Прародичами лемків називають плем’я білих хорватів, яке заселяло Західні Карпати. На Закарпатті компактні поселення лемків простягалися від річки Уж  у Великоберезнянському, Перечинському, частково Свалявському, Ужгородському та Мукачівському районах до річки  Попрад у Словаччині.

      Проживання лемків у гірській місцевості вплинуло на тип їх господарювання. Основним заняттям лемків було землеробство та  тваринництво. Орне поле, що утворювалося в результаті викорчування лісів, вимагало важкої і наполегливої фізичної праці,  родило переважно овес, квасолю, ячмінь , жито, але дуже мало пшениці. Однак багаті природні умови дозволяли полювати, рибалити, збирати лісові дари, виготовляти вироби з дерева та лози.

      Природно-географічні умови, господарська спеціалізація спричинили певні відмінності у побуті лемківського населення. Зазвичай, свої хати лемки будували вздовж річок. Типовими вважалися «довгі хати», під дахом яких зводилися житлова та господарська частини (хата, сіни, комора, стайня). Традиції будівництва довгих хат збереглися у  Перечинському районі.

     «Одна з них – перед вами. Хата збудована в 1902 році із букових колод. Такий зруб мазали нафтою, яка не тільки захищала стіни від гниття і червоточини, але й була оздобленням. Зверху на зруб наносили глину, розведену водою або олією. Покривали хату житньою соломою «жупою», пізніше гонтами, а в новіші часи бляхою або черепицею. Наша пам’ятка розташована на «горбі Голиця» у селі Зарічово. Її власниця Анна Ковач передала у 1984 році цю споруду для потреб села і 1985 році тут було створено музей.   Ця хата – оригінальна пам’ятка архітектурної забудови.  До комплексу забудови входять: жила частина (хижа, сіни і комора) та господарські приміщення (стодола, хлів і хлівець), що знаходяться в одному ряду, під спільним дахом. У хаті зібрані предмети побуту, які відтворюють матеріальну культуру лемків початку ХХ ст.: в сінях – дерев'яна ступа, жорна, великі дерев'яні миски, діжки для капусти із солом'яною кришкою, в коморі – старовинні столярські інструменти, дерев'яні бочки, посуд»,– розповідав нам екскурсовод Віталій Рац. 

        Нас вразив скромний і практичний інтер’єр оселі. У житловій кімнаті  – стіл, різьблене ліжко, шафа, дерев'яна колиска, вішак для одягу, дерев’яні скрині – лади або шафарні, де зберігався одяг, постільна білизна. Все це зроблено руками дбайливого господаря.  На стінах – ікони та декоративні тарілки з рослинним орнаментом, який був характерним для розпису у лемків. Долівка земляна, яку перед великими святами господиня оновлювала – наносила свіжий покрив. І, звичайно, велика піч. В печі ся пекло та варило і  від неї   йшло тепло.

       Що споживали лемки? Щоденний раціон включав вівсяний або кукурудзяний хліб, картоплю, капусту, квасолю, киселицю та узвар. На свята вживали пироги та здобу. М’ясо вживалося рідко, переважно куряче. Пияцтво було рідкісним явищем, лише з нагоди весіль, хрестин та інших важливих подій  чоловіки могли собі дозволити чарку. Тому були здорові, сильні, витривалі і довго жили.

      Для лемків була характерна духовність і моральність. Вони дотримувалися постів та церковних свят. Були дуже чесними і порядними людьми, у зв’язку з чим крадіжки й розбій не мали місця на Лемківщині. Лемки оберігали чистоту свого етносу і мішані шлюби були рідкісним явищем і засуджувалися общиною.

     З розповідей наших дідусів та бабусь ми знаємо про історію волелюбних лемків: про депортацію з 1944-1946 роках,  про розселення на всій території України, про хвилі трудової міграції за кордон.   Щоденний побут, події суспільно-політичного та особистісного характеру сформували фольклор групи. З нашого дитинства ми чули і пам’ятаємо мамину колискову, «потішки», приказки та різні замовляння. Охоче відвідуємо фестивалі, такі як «Лемківська ватра», які пропагують культуру цього етносу: його говірку, народний одяг, пісні та звичаї.

     Ми радо запрошуємо  вас до нашого гостинного краю! Матимете нагоду відвідати та побачити не тільки «Лемківську садибу», а ще   багато інших цікавинок, якими славиться наша мала батьківщина!