Найвищі дерева на планеті Земля

В ході роботи над проектом "ПрофіКемп" 

учасники команди Fun-Route неочікувано для себе відкривали  багато нових і цікавих сюрпризів, досліджуючи унікальні об’єкти регіону, серед них велетенське дерево -Секвоя. 

Секвоя — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. А Карпати - місце чудових, різноманітних лісів, один з важливих лісових районів країни. Всі звиклися з думкою про те, що найвищі дерева  - це смереки.  А тут, нове відкриття  - дерево гігант, справжній мамонт.

Побачити на власні очі мамонтове дерево, для фанроутівців стало новим пуктом у власному туристичному маршруті.  Отже, на Рахівщині мешкають чотири  секвої,  а саме на території Великобичківського лісомисливського господарства,  у Лужанському лісництві, в урочищі Малий Банський на висоті 520 метрів над рівнем моря. До них є змога вільно навідуватись у супроводі лісової охорони.

Гірська стежка (серпантин) веде до секвой крізь букові насадження. На галявині біля мамонтових дерев можна комфортно відпочити, адже неподалік встановлено альтанку, куток відпочинку, годівницю для лісової фауни.

Тож не варто втрачати нагоди бодай півгодини посидіти поряд із велетами-довгожителями, попереду в котрих, ще не одна тисяча років життя. Прийнятими для виду секвої параметрами, закарпатські екземпляри якраз ще зовсім малюки і підросли тільки на 45-55 метрів - це менше ніж половина від висоти, якої сягають світові рекордсмени їх виду. Та й вік 94 роки - дуже поважний для людини, а  за мірками цих дерев – зовсім раннє дитинство. Вік деяких мамонтових дерев перевищує 3 тисячі років, а окремі екземпляри можуть прожити і 6 тисяч  років! Можна тільки уявити, скільки людських цивілізацій може змінитися за цей час!

Закарпатські секвої  належать до роду Секвоядендрон велетенський – одного з трьох родів виду Секвоя. Дерева ростуть поряд на галявині. Діаметри кожного екземпляра дуже різні – 26, 75, 96 та 130 см відповідно. 

Та виникає питання, як у нашому краї з’явилися ці "гіганти-прибульці", батьківщиною для яких є далеке тихоокеанське узбережжя Північної Америки? Можна сказати: волею долі! З’явилися мамонтові дерева тут майже століття тому. У далекому 1920 році на суцільному зрубі було створено тимчасовий розсадник, де було висіяно насіння різних порід дерев. У тому числі секвої. Випадково чи ні, але зернятка проросли, і з того посіву до наших днів залишилися ці чотири дерева-гіганти.  

Цікавим також є походження назви рослин-велетів. Спочатку секвої називали каліфорнійськими соснами або мамонтовими деревами, через схожість загнутих догори гілок з іклами мамонтів. У 1859 році такий собі Карл Лінней назвав це дерево на честь англійського полководця Веллінгтона "Веллінгтонія велетенська", що, однак, викликало невдоволення в американців, які вирішили назвати дерево ім’ям свого національного героя Джорджа Вашингтона — "Вашингтонія велетенська". Однак жодна з цих назв не прижилася. Тоді й почали іменувати цю рослину так, як її називали місцеві індіанці, а саме – секвоєю. Пізніше з’ясувалось, що саме таке ім’я мав один з вождів племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу проти завойовників.