Наш маршрут

Знайомство з владою

Районна рада, команда  "SolyvaMandru"  спробували себе у ролі  районних депутатів при прийнятті відповідальних рішень. Куратор навчає.

 

   Зустріч з командою "SolyvaMandru" обговорення туристичного маршруту.

Обговорення маршруту.

Зустріч  у  бібліотеці  щоб обговорити подальші маршрути та обмінятися враженнями.

80 років Карпатської України

80 років Карпатської України

Пам'ятки міста.

Будинок  русинів.

Пам’ятник «Загиблим воїнам – визволителям

     В центрі Сваляви під затінковим шатром дуба–велета і задумливих лип, що є окрасою міста і гордістю свалявців, споруджено навесні 1945 року за проектом військового інженера Князєва цікавий і композиційно оригінальний пам’ятник радянським воїнам, партизанам та підпільникам, які загинули в боротьбі з фашистськими окупантами восени 1944 року на території району (пам’ятник відкрито 31 травня 1945 року).

                    Меморіальний комплекс полеглим у Другій світовій війні.

    Посередині меморіального комплексу природна кам’яна брила, на стесаній лицевій стороні якої викарбувано напис: «Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины». Зверху – п’ятикутна зірка, вирізана з гарматної гільзи, а внизу – відлиті з бронзи автомат і лаврова гілка. Поряд – контури саркофага з чорного полірованого мармуру і високий біло-кам'яний обеліск, увінчаний зіркою й оздоблений бронзовими орденами Червоного прапора і Вітчизняної війни. За обеліском і обабіч нього в чітко розташованих рядах братські могили воїнів, які полягли в боях за визволення Свалявшини. Золотисті написи на білих мармурових плиточках могил стислі, строгі, але, на жаль, є і безіменні могили: три невідомі радянські воїни, три невідомі партизани… Гармонійно вписуються в затишний скверик встановлені скульптури: матері з дитиною ( зліва меморіалу) і воїна (справа), який з непохитною поставою покладає на могили своїх побратимів лавровий вінок. А в підніжжі обеліска – вічний вогонь. Скромний вогник данини пам’яті і шани полеглим воїнам.

Біля галереї меморіальних таблиць визначних людей краю.

Меморіальні дошки на будівлі свалявської міської ради видатним діячам свалявщини.

Г.Ш. Жатковичу – президенту директорії Прикарпатської  Русі,першому губернатору краю(1920р.),директору права.журналісту,видавцю (1886 – 1967рр.).

О.В.Духновичу - педагогу ,філософу,поету,драматургу ( 1803- 1865 рр.).

Г.Тарковичу - першому єпископові Пряшівської єпархії (1754-1841 рр.).

М.Чайковському – заслуженому  лікарю та заслуженому працівнику культури України (1927-1995рр.).

А.Карабелешу – педагогу.філософу,поету (1906-1964).

О.А.Митраку–видатномупубліцисту,етнографу- мовознавцю,фольклористу,священику.журналісту(1837-1913рр.).

Ю.І. Венеліну – Гуці – видатному історику – славісту(1802 -1839рр.).

І. Сільваю- письменнику,священику,просвітителю (1838-1904рр.).

Краса і гордість мого краю - мовчазний мій Свалявський дуб

Улюблене місце зустрічі свалявців навколо візитівки міста – древнього могутнього дуба-діда, вік якого обчислюється століттями. Йому понад 500 років. Кілька років тому у нього влучила блискавка, тому частину крони довелося зрізати, а довга рана на стовбурі повністю не затягнулася й донині. Проте це аніскілечки не заважає свалявцям та гостям міста відпочивати на лавицях на облюбованому «п’ятачку», який називають «під дубом». Тут збираються здебільшого пенсіонери, аби зустріти приятелів та погомоніти про життя.  

 Існує легенда, що дуб був посаджений тут ще за часів визвольної війни закоханою дівчиною, наречений якої пішов на війну, а вона уже носила дитя під серцем. Щоразу виглядала коханого, чекала. Уже і сина народила. Та ось, завітав до неї один із вояків і передав дарунок від коханого – маленьке зернятко. Мовляв, поки воно зійде, він повернеться. Та йшли роки, так і не вернувся з війни її наречений. На згадку про коханого та всіх загиблих на війні пересадила дівчина дерево у центр міста.

Дуб є пам’яткою природи, а свалявчани бережуть його як символ історії свого народу. А ще з цього стратегічного місця проглядається майже весь центр, тож «засідателі» завжди в курсі: хто з ким і куди пішов.Куди б не вели дороги свалявців, вони завжди повертаються до знаменитого місця «під дубом», аби перевести подих, поділитися новинами зі своїми друзями та поспостерігати, як вирує життя у місті. 

Команда SolyvaMandry відвідали Свалявський Меморіальний парк

 В історії кожного міста є свої трагічні сторінки, про які нам треба пам’ятати.  SolyvaMandry  відвідали Свалявський меморіальний комплекс і дізналися історію цього парку. 

Страшна трагедія сталася вночі 15 березня 1915 року. Йшла Перша Світова війна і по залізниці весь час рухались ешелони з військами, котрі направлялись на східний фронт. На той час австро-угорським військам вдалось зупинити наступ російської армії, яка протягом вересня-жовтня 1914 року оволоділа великою територією Закарпаття, а вздовж річки Латориці дійшла майже до самої Сваляви. Це був славетний Брусиловський прорив. В 1915 році східний фронт знову перемістився в Галичину, куди і направлялись австро-угорські війська. Тої ночі, І5 березня, із станції Свалява вирушив ешелон з військом у напрямку Волівця. 

Неподалік станції Заньки 20 вагонів обірвались і почали стрімко котитися назад, набираючи шалену швидкість.
Як пізніше переказували ті, кому пощастило залишитися живими, вояки в товарних ваготах-теплушках вирішили, що почався контрнаступ російських військ, тому поїзд так швидко повертається назад. Поодинокі воїни, відчувши біду, вискакували з вагонів, хоч шансів не розбитися при такій швидкості руху було небагато. До того ж, як згадували, двері на вагонах зовні закривали на засуви, щоб запобігти дезертирству. На станції Свалява всі колії були зайняті ешелонами з військом, гарматами, амуніцією, коли вагони, що бігли згори, зіткнулися з маневровим паровозом, який стояв на їх шляху. Вибух нечуваної сили розбудив свалявців. Вибухнули цистерни з бензином, горіли вагони, люди... Поранених й обпечених зносили в госпіталь, де зараз СШ № 3.
В цій катастрофі загинуло більше 100 чоловік. У неділю на подвір'ї школи в ряд були поставлені труни і священики відправляли панахиду. Поховали загиблих на цвинтарі у Сваляві по вулиці Драчинській. Але пізніше вирішили закласти спеціальне військове кладовище, щоб віддати данину пам'яті й полеглим на фронті. Територію для кладовища відвели на узбіччі шляху, що веде до Голубинного. Раніше це було занедбане поле з ямами. Впорядковували нове кладовище військовополонені італійці. Вони підняли і вирівняли площу, викопали і перевезли останки із старого цвинтаря та перезахоронили їх на новому.

Багато років меморіальне кладовище часів І Світової  війни утримувалося у зразковому порядку. В середині 30-х років стараннями мецената — інженера фабрики «Сольва» Гемпла тут постав величний обеліск, до чотирьох сторін якого були прикріплені чавунні плити з рельєфними написами прізвищ загиблих і номерами могил, а на маківці обеліска у дні урочистостей у великій мідній чаші горів вогонь. 

Наприкінці 40-х років за кладовищем розташувалась якась мехколона. Водії не задовольнились скромним польовим путівцем, що вів повз кладовище в урочище Дем'янчі, натомість машинами утрамбували собі дорогу навпростець через кладовище. Саме тоді було покладено початок вандалізму Огорожа з живоплоту знищена, могили затоптані, а обеліск опинився на проїжджій частині. Навіть невеликі надмогильні камені з номерами поховань були по-варварськи знищені. У середині 50-х років вже радянські військові розстрілювали ці камені як мішені на полігоні, який облаштували собі на той час під горою Лисою. В той же період порушувалось питання про цілковите знищення, ліквідацію цього пам'ятника.

 Створеному Українському товариству охорони пам'ятників історії та культури тоді вдалось відстояти цю і деякі інші старожитності на території Свалявщини. Тоді ж було перенесено обеліск вглиб цвинтаря. Саме тут, за річкою Латорицею - виникла нова людська трагедія, теж пов’язана з війною, але вже з другою світовою.

Четвертий Український Фронт 13-го листопада 1944-го року виніс рішення, згідно якого на протязі трьох днів (до 16-го листопада) всі військовозобов’язані особи угорської та німецької національності віком з 18-ти до 50-ти років та всі, хто був на службі в Угорській поліції та жандармерії, повинні з’явитися в міську комендатуру для того, щоб почати роботи по ліквідації наслідків війни. Їх начебто мали відправити на відновлювальні «маленькі роботи». 
На околиці міста побудували пересильний табір, де утримували заарештованих.Вони перебували в жахливих умовах. Багато ув'язнених загинули від хвороб і голоду, інші померли під тортурами і в результаті масових розстрілів. Без будь-якого слідства і суду сотні простих людей замучено в табірному холоді та голоді і поскидано у великі ями вище військового цвинтаря. 

 Про ці події можна було говорити тільки з кінця 1980-х років. Комітет Товариства угорської культури Закарпаття 14-го жовтня 1989-го року оповістив про заклик на зведення пам’ятника на місті свалявського табору, на яку 29-го жовтня 1989-го року свалявська міська рада дала дозвіл. 

Затрати по будівництву та інші кошти, зв’язані зі зведенням пам’ятника, взяло на себе Товариство угорської культури Закарпаття. Перший камінь фундаменту було закладено 24-го листопада 1990-го року. Проект меморіального парку виготовила ужгородський архітектор Єва Асталош.  Частково готовий меморіальний парк було відкрито 27-го листопада 1994-го року. 

У 2004-му році парк збагатився ще одним пам’ятником, на солдатські могили першої світової війни були поставлені нормовані військові хрести. 

У цьому ж році, як результат багаторічної дослідницької діяльності, були готові мармурові таблиці з іменами жертв, які прикріпили на Стіну плачу. На чорні  плити занесено близько 15 000 імен. Заодно впорядковано й військове кладовище, огороджено декоративною кам’яною стінкою весь меморіальний комплекс. 

 Хоч на території всієї Закарпатської області є пам’ятники, які нагадують про жертви «триденних робіт», Свалявський меморіальний парк залишається тим місцем, де оплакуються тисячі угорців Закарпаття.

Сувеніри на згадку від команди SolyvaMandry

Кожен, хто відвідав чарівну Свалявщину прагне привезти з поїздки щось на згадку про приємний відпочинок. І кожен шукає таку річ, яка б характеризувала саме місце подорожі. 

Як створити сувенір, який би передав часточку карпатської природи, атмосферу легенд і традицій нашого краю, у який  вкладено любов, душу, тепло рук і неповторний закарпатський колорит. 

Про це йшла мова на черговій зустрічі профікемпівців у районній бібліотеці. Разом зі своїми кураторами з районного центру зайнятості, відділу освіти та районної бібліотеки обмінялися ідеями, обговорили дизайн виробів і домовилися про наступну зустріч.

SolyvaMandry взяли участь в екскурсії рідним містом

У неділю, 24 лютого, учасники команди SolyvaMandry відвідали екскурсію рідним містом, яку було проведено в рамках проекту "Вільні екскурсії Закарпаття". Ми дізналися багато цікавого про  нашу Сваляву та про видатних діячів, що народилися чи працювали тут. Екскурсовод Вікторія Степанова не лише захоплююче розповіла про історію міста, а й познайомила зі своєю професією. 

"Профікемповці колядують".

"Профікемповці колядують". 

Свято доблесті і сили

  6 грудня до Дня Збройних Сил України  профікемповці зустрілися  з  почесними гостями  учасниками  АТО: військовий комісар Свалявського районного військового комісаріату Гаєвий О.С., оборонець Донецького аеропорту, кіборг Трубін Р.Ю., солдат Калинич  В.І.

   Військовий комісар Гаєвий О.Є. у своєму виступі звернувся до всіх а особливо до юнаків  — майбутніх воїнів із закликом любити та шанувати свою батьківщину, бути її вірними патріотами., бо молоде покоління повинно знати історію своєї держави, а також завжди шанувати пам’ять про тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність України.

   Учасники АТО поділились зворушливими спогадами із своїх воєнних буднів. Всі мали змогу ознайомились  з життєдіяльністю 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, діяльністю підрозділу під час виконання завдань на Сході України, екіпіруванням і озброєнням військовослужбовців, раціоном харчування, його складом, який призначений для харчування військовослужбовців.

Шахіст, який вишиває.

 На виставці самодіяльних майстрів декоративного і прикладного мистецтва профікемпівці команди SolyvaMandry познайомилися з цікавою людиною  не тільки справжнім майстром з вишивання, а й багаторазовим призером  шахових конкурсів ,майстром спорту Анатолієм Стариною.

Гра в шахи,  як і вишивання, вимагають повної  зосередженості , витриманості. Ці риси характеру притаманні Анатолію. Серед робіт цього скромного свалявчанина  багато вишиваних рушників, серветок, портретів. Але особливу любов пан Анатолій вкладає у вишивання ікон, майстерно підбирає кольори в зображенні облича та одягу святих.  У своїх чудових роботах народний майстер показує одвічний потяг людини до краси та зв’язок з духовним світом. Його вишивки  представлялися на всеукраїнській виставці ,що організувала Конфедерація громадських об’єднань  у Києві. Нашого земляка було відзначено почесною грамотою. Та для нього найвище визнання – це радісні очі відвідувачів.

Пізнавальна екскурсія .

             Наша Свалявщина найбільш знаменита великою кількістю родовищ лікувальної мінеральної води та санаторіями, які побудовані на базі цих родовищ. Учасники команди SolyvaMandry відвідали добре відомий  за межами нашого краю санаторій «Квітка полонини». Профікемпівці довідалися про історію джерела мінеральних вод, відвідали завод з розливу мінеральних і скуштували нашу цілющу воду в бюветі санаторію. Ми довідалися, що перші дослідження мінеральних вод в місцевості Луги на берегах р. Великої Пині від с. Солочина до с. Голубине (мінеральні води Лужанського родовища під теперішньою назвою «Лужанська») були проведені ще у 1775 році. Мінеральні води розливалися і експортувалися не тільки в різні куточки Австро-Угорської Імперії, а й за її межі.  З ними широко знайомлять чисельні видання кінця XIX- початку XX сторіччя, реклами, ілюстровані путівники (1913,1914рр.).

   Так, мінеральну воду "Маргіт", яку називали Угорською зельтерською водою, в клініці випробовували корифеї внутрішньої медицини Угорщини. Вони високо оцінили лікувальні властивості "Маргіт" при захворюваннях шлункового тракту, жовчних шляхів, особливо при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. У показання включені також цукровий діабет, захворювання нирок та сечового міхура, легенів.

  

Щодо мінеральної води "Luhi Erzsebet" (дослівний переклад Лужанська Ержибет) вказувалось, що вона "має специфічну дію при хворобах шлунка ", "показана при захворюваннях шлунка, підвищеній кислотності, печії, відрижках, з успіхом використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з кровохарканням, пороками серця та астматикам. Добре діє при захворюваннях жовчовивідних шляхів. Є прекрасним освіжаючим напоєм". (путівник, 1914). 
                                          
                                               
                                              
                                              
                                                  
        
 

Мінеральна вода "Луги Ержибет" відзначена; Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866, 1873, Будапешт 1882, 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сігет 1882, Будапешт 1885, 1895, 1911 Почесні грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885, 1896 (Millennium), Чернівці 1886, Лугош 1911 (реклама, 1913).

У 1965 році на базі Лужанського родовища на курорті Луги почав функціонувати санаторій "Квітка полонини" на 200 місць, з 1980 року - і санаторій "Кришталеве джерело" на 150 місць.

Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД, США, Канаду.

Ми дуже  вдячні Ганинець Олені Павлівні та Кулі Тиберію Федоровичу за цікаву екскурсію у санаторії «Квітка полонини» і на заводі з розливу мінеральних вод. Профікемпівці дізналися багато нового, познайомились з людьми різних професій, що тут працюють. Нас щиро запросили, після отримання відповідної освіти, прийти працювати в санаторій чи на завод.