Звідки пішла назва річки Каланчак

       

   Наші ПрофіКемпівці  на черговому засіданні досліджували  походження річки Каланчак,  діти багато цікавого дізналися від  вчителя історії, керівника групи Нігачової Г.Д.  і в історичному плані і в плані екології
   Наше скарбове село Каланчак дістало назву від однойменної річки.  Вперше про неї згадують Геродот (V ст. до н. є.) "Шоста ріка - Гіпакіріс починається з озера, перетинає землю скіфів-кочівників і потім впадає в море біля Каркінітіли, лишаючи з правого боку так званий Ахілів біг" (тендру).
"- Але, мабуть, найшвидше справжнє ім'я річки і села утворилося від татарського - Какличик
В каланчацькій окрузі: Карабай - "масна, родюча земля"; Атамань - "стоянка головного пастуха", назва походить від слова "одаман"; Чурюм - від турецького слова "чюрюмюш", тобто гнилий, болотяний; Керменчик - "городок; Домузла, балка Околгай. 

Першожителям Каланчака виділили вдосталь землі (за архівною довідкою 1797р. -12161 десятину) і зручне місце під забудову. Слід спростувати міф про страхітливе безводдя даної місцевості. Село зростало біля річки.
Незважаючи на те, що 
громада (община) рідко приймала сторонніх, бо їм треба було давати наділи, Каланчак швидко розростався. Збірник статистичних відомостей Таврійської губернії за 1886 рік зазначає: "1810 року за викликом уряду сюди переселилися державні селяни Чернігівської губернії (Литвини), а потім у різний час громада причисляла невеликі партії переселенців і навіть окремі родини". 
На дальніх сіножатях і ланах, що межували з володіннями Бугайських (Новоолександрівка), Садовських, Янченків (Птахівка), Шуманових (Малоолександрівка), Козинцових (Веселе і Новопавлівка) каланчацькі господарі здавна ставили хутори, де на складчину копали колодязі. З весни до осені на цих хуторах зберігався реманент, утримувалися воли та коні, там же при потребі заготовляли на зиму формований кизяк, що використовувався, як паливо.
Крім орної, каланчакці володіли також вигінною землею. Толоки було без обмежень. Справжнім нещастям, особливо в перші десятиріччя існування Каланчака, були спустошливі напади сарани - після них поля і сіножаті перетворювалися на пустелю. Такого ж лиха завдавали й пожежі. 27 серпня 1872 року на волосному сході в Чаплинці було порушено, нарешті, питання про виділення Каланчака і ближніх до нього сіл в окрему волость. 30 травня 1873 року офіційно проголошено створення Каланчацької волості. Волосним старшиною обрали Безуглого, а писарем - Благого.
Досить цікаві відомості про минуле Каланчака містяться в книзі Гермогена - єпископа Псковського і Порховського, колишнього Таврійського та Сімферопольського "Таврійська Єпархія". 
У церковному постулаті, зокрема, говориться про те, що село Каланчак розташоване в степу на березі невеличкої річки, що носить назву села. Там же зазначається, що існує дві думки стосовно назви поселення: одна, що назва пішла від назви річки, а інша- від слова "каланча." Це підвищений пункт будівлі, або підвищене місце, з якого можна робити спостереження.
Дехто з істориків схильний до думки, що назва села пішла все-таки від татарського слова Кале-Кучук. Так вони називали старовинне укріплення - великий земляний насип - пагорб, що знаходився за сім верст від Каланчака.
Колись повноводна річка з часом почала висихати. Обросла очеретом. 
Галина Дмитрівна розповіла   про сучасний екологічний  стан річки.
Річка Каланчак, що впадає в Каркінітську затоку (частину водно-болотного угіддя міжнародного значення) одна з небагатьох малих річок Північного Причорномор’я та єдина прісноводна артерія, що живить посушливі степові території Каланчацького району, від якої залежить соціально-економічний розвиток району. Раніше річка була серйозним транспортним водним шляхом Таврії і слугувала притулком для водно-болотних птахів у різні пори року. Нині внаслідок суттєвого антропогенного впливу гідрологічний режим цієї річки значно погіршився і умови перебування стали менш привабливими для птахів і придатними для людей.
 Але хочеться сказати і річка і  селище  Каланчак мають гарну, милозвучну назву!