Ми - працюємо, щоб, ви - відпочивали!

Кемп-команда FunRoute працює в активному режимі. В суботнішньому випуску районного часопису, знову опублікована інформація про дослідження профікемпівців Рахівщини.

"МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ВАС, ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАГНЕ БУТИ АКТИВНИМ, ЗДОРОВИМ ТА ЖИТИ І ПРАЦЮВАТИ У РІДНОМУ МІСТІ. "

Велосипедний туризм у Рахові

Велотуризм - це новий вид відпочинку для активних людей, які прагнуть не  нудьгувати, а відпочивати на свіжому повітрі, займатися спортом і взагалі проводити весело час. Тож Ростик і Катя, учасники кемп-команди Funroute власними силами дослідили веломаршрут, що веде гірськими стежками рідного міста. На велосипеді можна пересуватися на великі відстані і побачити все цікаве, а головне на свіжому повітрі. 

Маршрут руху: потічок Буркут — перевал на Косівську Поляну. 

Тривалість: 1 день. 

Довжина маршруту: 12,5 км, перепад висот — 719 м. 

Мінеральні води Рахівщини

Мінеральні джерела щедро обдаровують лікувальною водою всіх бажаючих. Віктор і Артем учасники команди FunRoute власними зусиллями досліджували лікувально-оздоровчі властивості мінеральних вод, на місцевому рівні їх називають "Буркут".

Даний вид води, придатний як для пиття, так і для лікувальних ванн. Основні бальнеологічні ресурси складають вуглекислі мінеральні води різних типів 9-ти основних родовищ мінеральних вод - Рахівське, Кобилецько-Полянське, Гірсько-Тисянське, Попитник, Говерлянське, Білинське, Богданське, Косівське, Кваснівецьке.

Там, де народжується гуцульський сир - біле золото Карпат

Команда учасників "FunRoute" у складі Каті, Артема, Віктора та   Ростика заручилилися підтримкою з боку учасників клубу "Інтеракт" та "Блогерів", а також кураторів Оксани, Наталії та Антона і всією чесною компанією прийнялися досліджували виготовлення автентичного сиру. 

Для карпатських вівчарів – літо – це період важкої та відповідальної праці. Вівчарство завжди було провідною галуззю на Гуцульщині. Полонинське господарство в Карпатах набуло значення етнокультурного явища зі своїми ритуальними особливостями, ієрархією серед пастухів, традиційністю літування овець та іншої худоби. З появою весняної трави на гірських пасовищах, відбуваються урочисті проводи чабанів на полонини. Секрети стародавньої професії вівчаря передаються з покоління в покоління, а сам процес випасання худоби має свої специфічні закони, які межують з магічними забобонами.  Бриндзю споконвіку готують виключно чоловіки, бо вівчарство — справа чоловіча. Так кажуть самі вівчарі. Колиби, де живуть вівчарі, знаходяться високо в горах, на полонинах та плаях.

Вийшли ми доволі зранку і вже на обід чекали отару з пасовища.

Зустрічав вівчар своїх підопічних під звук трембіти. Коли вся отара зібралася в стойло, їх по черзі почали  доїти. 

Приблизно, одна вівця дає молока від 100 до 200 грамів. Молоко проціджують через марлю, раніше це робили через марлю і читину (смерекове гілля) у великі дерев’яні чани-путери. Заквашують клягом — спеціальною сироваткою з молока, що вурдиться в шлунку молодого ягняти . Путери ставлять біля вогню і помішують рідину колотівкою – саморобною дерев’яною палицею із закрутками на кінці. 

У чанах з’являються згустки сиру, там їх і зліплюють докупи руками. Зібраний сир підвішують чи викладають на сонці. Це — будз. Його зберігають в колибах на полицях прикривши мішковиною, а шкоринка у нього як у хліба – товста і коричнева. Через тиждень вигрітий і вистояний будз перетирають із  сіллю. Оце якраз і є справжня бриндзя. 

Сироватку, яка лишилася у путері, вівчарі виливають у  казан і варять її півтори або й дві години. З сироватки утворюється ще один вид сиру — вурда. На смак вурда ніжна і просто розчиняється, якщо притиснути язиком до піднебіння.

Сам процес приготування бриндзі є надзвичайно цікавим та навіть чимось чаруючим.

Команда «ПрофіТур» у світі диво-казки

Працюючи над профорієнтаційним проектом, учасники команди «ПрофіТур» Млинівського центру туризму здійснили похід за маршрутом: смт. Млинів – с.Бокійма – с.Козирщина з метою дослідження  історії виникнення народних ремесел та промислів рідного краю, пов’язаних з обробкою дерева та будівництвом дерев’яних споруд з подальшим оформленням туристсько-краєзнавчого маршруту та популяризації  даного осередку народного промислу на території краю. 

Попри те, що ми двічі справді потрапляли на хибну дорогу, врешті-решт під обід добралися до обійстя Гоменюків, де нас приязно зустрів господар. Обійстя майстра - це справжній етнографічний музей під відкритим небом, який майже щодня поповнюється новими чудовими матеріалами. А як же манить різноманітний та загадковий світ різьбярства з його напрямками, стилями, технікою виконання. Крім всього цього, це -  повернення до природи.        Повернення в тому сенсі, що майстер має справу з деревом, багатогранним матеріалом, створеним природою, та творить в спостереженнях за природою, фантазії якої невичерпні.

 Правда, коли господар показував нам свій музей, а найперше - дивовижну пасі­ку, спокою не давали бджоли. Василь Анатолійович лише посміхався: «То не страшно. То все на здоров'я. Переживете. Перетерпите. Але тоді вже точно не забу­дете, де побували». Він навіть мед без за­хисної маски збирає. І нічого - жала з-під ока не виймає.

   

Тутешня місцина, - розповідає Василь Гоменюк, - мені не тільки знайома, але й рідна. Бо тут жили мій дід Петро і баба Ан­тошка, а я в них виховувався.

Як і до бджільництва, до різьбярства Василя Гоменюка привчив дід Петро зв'язуючи деревину до де­ревини старовинним методом «замка».  У нього був лише один інструмент - сокира. Він нею і рубав, і тесав, і шліфував. А заодно навчив внука витворяти сокирою справжні дива.

За кілька років будинок Гоменюків змінився докорінно. Усіх гостей зустрічає давня брама, на подвір’ї змійкою в’ється дерев’яна бруківка. У задньому дворику милують зір акуратні вулики та маленький хвойний лісок, якого посадили Гоменюки.

Але справжньою гордістю хазяїна є його баня. ЇЇ збудовано суто з місцевого каміння й деревини, що не виділяє смоли. Запорукою здоров’я вважає свої віники, якими виганяє з організму весь непотріб. Чого в тих оберемках тільки нема: дуб, береза, сосна, м’ята, чебрець, полин, звіробій тощо. Поряд Василь викопав яму, де от-от буде басейн. Сам же щоранку обливається крижаною водою, настояною на кремені. 

        А коли потрапляєш усередину помешкання родини Гоменюків, то просто перехоплює дух. Відра з березової кори сприйняли за належне, але… дерев’яні та кам’яні (!) шпалери... Вражає й камін дивакуватого дизайну. Та ґазда переконує, що задумав проект саме так, щоб віяло духом давнини.  І справді, будинок Гоменюків – то це справжня лісова хатинка, яку можна побачити в екранізованих  казках. Витесані ліжка нагадують фільм про Машу та Ведмедя, опудала птахів, камін – про Попелюшку, а дерев’яним ліхтарем могла б скористатися й казкова Баба Яга. Скриня, стіл, стільці, підставки для квітів, вішаки – всього й не перелічити, створене руками пана Василя й чим користується його родина.

Та особливо багато розповів господар про свій рюкзак із бересту, який є його постійним супутником у походах до лісу за грибами та ягодами. А все тому,  що кора берези має здатність зберігати прохолоду впродовж цілого дня. Отож такий рюкзак – найкращий похідний холодильник у найбільшу спеку. До речі, у Гоменюків і сільнички зроблені з бересту: сіль у них не мокріє. Надійні вони й у погребі, де сирість. 

Ми полишали диво-казку з надією повернутися сюди через якийсь час,  щоб ще раз мати змогу помилуватися витворами рук людських та поринути у світ фантазії та уяви.

Всіх учасників проекту  дуже здивувало те, що в обійсті Василя Гоменюка час ніби зупинився, ми декілька годин провели у казковому минулому.  А раніше в Україні таких майстрів було не перелічити. Тому ми перейнялися глибокою повагою до народного майстра, який у вирі сучасного непростого життя зумів зберегти, розвинути старовинне ремесло і передати його своїм дітям.

Отож, ми сьогодні дослідили і розкрили професію різьбяра та одночасно пройшли новий маршрут, який є неодмінною родзинкою для млинівських мандрівників.

Всім, хто читав відому повість «Захар Беркут», варто відвідати це місце.....

ПрофіГід продовжує мандрувати

         ПрофіГід рекомендує ще одне місце, яке варто відвідати кожному туристу, хто читав відому всім повість «Захар Беркут», а саме -  вершину, на якій височить статуя Захара Беркута, якого за народними переказами там і поховали.

         Село Тухля славне тим, що свого часу під час нашестя монголо – татар тут були зупинені їхні полчища. З того часу герої однойменної повісті Тухольці зрозуміли святу істину: « В єдності сила народу».

         Щоб потрапити на саму гору потрібно пройти неймовірними карпатськими краєвидами, надихнутися запахом карпатських трав та помитися водами карпатських джерел.

         Йдучи вгору не забувайте повернути голову навкруги та захопитися неймовірними краєвидами та зробити фотографії, які будуть нагадувати вам про прекрасно проведені дні серед карпатських гір.

         Ми щиро раді вам представляти наші нові  знахідки та туристичні місця, які ми досліджуємо, а далі буде ще цікавіше!

До нових зустрічей в нашому туристичному краю!!!

Тухля туристична: Козяча ферма двох Катерин!..

ПрофіГід продовжує дослідження села Тухлі Сколівського району, що на Львівщині, на туристичні подорожі та можливий відпочинок!...

Запрошуємо вас на Козячу ферму Двох Катерин!..

На вас чекають дегустації сирів та інших смаколиків: солодких, гострих, хмільних і духмяних!

Ви зможете поринути в дитинство разом з дітьми, бо тут запропонують:

                                                                       
   Змайструвати та постріляти з рогатки та луку.

Покататися на справжній міні-фірі, тобто бричці.

Побавитися давно забутими скакалкою та м'ячем.

Пограти в бадмінтон.

Пригоститися чи самим приготувати м'ясо та овочі-гриль, зварити на вогнищі юшку чи куліш.

Позбирати гриби та ягоди, подорожуючи на гору Захара Беркута.

На фермі, де вибляють органічну продукцію з козячого молока, можна також придбати додому сири, копчене м'ясо та сувеніри на згадку про Карпати та село Тухлю.


Обидві власниці ферми - Катерини!

Одна з Львівщини, друга - переселенка з Донеччини!

Жінок об'єднали житлові проблеми,

одна Катерина - медична сестра,

інша - бізнесвумен з колосальним досвідом, в котрої бізнес забрала війна....

Виникла ідея створення ферми....
Жінки брали участь в різних проектах з підтримки свого бізнесу і тепер не лише реалізовують мрію, але і показують це іншим - проводять екскурсії та приймають туристів!....