Вперед у минуле

Закарпатське село, в якому хочеться жити сто років тому – це Тур’я-Ремета. Мешканці села з любов'ю розповідають про його "сьогодні", але світяться від щастя і гордості, коли переповідають минуле.

Учасники команди «Feketas children» провели екскурс у минуле села Тур’я-Ремета, і дізнались багато нового і цікавого.

У Тур'янській долині на Перечинщині, де зливаються гірські річки Тур’я та Туриця, лежить село Тур'я Ремета. В основі назви – тур, тварина, що водиться в карпатських лісах  і ремета - перекази стверджують, що так колись називали ченців, які мали свої таємні підземні ходи через гору Магуру. Ще одна легенда про назву села говорить: Тур і Ремет – так звали двох биків, після бою яких розлилось багато крові. З неї і утворились річки Тур'я і Туриця.

         

          Одна із легенд розповідає, що самев цих місцях доживав свого віку пустельником угорський король Шоломон (Шаламон) (роки правління 1063 – 1074) син короля Андраша (Ендре) I та Анастасії Ярославни, доньки київського князя Ярослава Мудрого.

Перша письмова згадка про село Тур’я-Ремета сягає 1451 року. Поселення швидко розросталося і вже у 18-19 ст. відрізнялося від решти тим, що тут була така собі міні-Європа.

Відвідали учасники команди Свято-Архангело-Михайлівський храм, на якому розміщена меморіальна дошка листоноші Федору Фекеті, а також римо-католицький костел.

Відоме село і старою могилою біля сільської церкви. Жителі села уже давно підозрюють, що це поховання одного з нащадків англійського королівства. Про це свідчить надгробний напис із прізвищем "Еліз Віндзор".

Провівши історичне дослідження села, учасники зробили висновок, що зацікавити туристів є чим, і професія гіда надзвичайно цікава і корисна.

Учасники команди "Feketas children"

Надія Скубенич - капітан команди

Тетяна Сендрей - актив нашої команди

Анна-Марія Симочко - поліглот нашої команди

Діана Протас - художник нашої команди

Ніна Костик - турист нашої команди

Анастасія Кучак - талант нашої команди

Максим Кучак - гумор нашої команди

Валерія Цап - ідеал нашої команди

Станіслава Демків - веселий настрій нашої команди

Тетяна Терпак - поет нашої команди

Наш маршрут починається з найбільшої полонини Закарпаття

          І от перша станція нашого маршруту – Полонина Руна (Рівна), найбільша та найзагадковіша полонина Закарпаття. Ви спитаєте, а чим вона така загадкова? Справа в тому, що за радянських часів прохід на полонину був заборонений, тут розміщувалися радіолокаційна станція і військова база.

Зараз військові об`єкти закинуто, і тільки буйні вітри та птахи шугають над полониною. А яке тут повітря! Вдихніть на повні груди – відчуйте яке воно цілюще і чисте!

          Трішки довідкової інформації: Полонина Руна (Рівна) – гірський масив в Українських Карпатах, в межах Перечинського та Великоберезнянського районів Закарпатської області. Масив розташований в західній частині Полонинського хребта, між річками Люта, Шипот і Туриця. Висота до 1482 м (за іншими джерелами – 1479 м). Полонина Руна – це широкий хребет, покритий полонинами і переважно буковими лісами (на схилах).        

        Тут також є відоме озеро «Комсомольське», пам’ятна стела партизанам, які десантувалися тут у роки Другої світової війни. Зараз тут розмірено пасуться коні. Їх розводить  ФГ "Полонинське господарство", основна мета якого – це збереження коней гуцульської породи в їхньому природньому ареалі. Якщо ви любите цих красивих тварин і маєте бажання відчути ефект іпотерапії,  то вам можуть запропонувати кінні переходи, ночівлю, смачний бограч.

         Довжина нашого шляху до полонини та назад складе близько 16 км.  Шуруємо пішки відомою бетонкою із села Липовець. Туристи, які йдуть нам на зустріч, кажуть: «Це необхідно зробити кожному, бо піший маршрут – це здоров’я, позитивні емоції, адреналін та приємна втома…».

         Зараз осінь  і полонина вражає чудовими краєвидами, які відкриваються згори. У цей час тут не зустрінеш збирачів ягід:  яфин та чуфез (чорниці та брусниці), які   майже щодня у літній період тут працюють. Екологічно чисті та поживні ягоди охоче купують підприємці та чисельні туристи, так само як  місцеві чаї, до складу яких входять ягоди та лікарські рослини.  І хоча такі заготівельники сировини не мають офіційно місця роботи, але цю професію мешканці сіл Вільшинки, Липовець, Лумшори та інших прилеглих сіл засвоюють змалечку, допомаючи батькам та заробляючи свої перші «кишенькові» гроші.

        Чому саме Полонину Руну ми обрали за першу станцію нашого маршруту? Тому що найвища вершина нашої Перечинщини, з якої маємо можливість побачити майже всі села, гірськи хребти, ріки і зрозуміти, яка краса нас оточує, як багато цікаво попереду і якою змістовною, насиченою враженнями має бути наша подорож в межах проекту «Профікемп». Крім того,  дорога до вершити  була нелегкою і тут, допомаючи один одному, ми розуміємо – що ми команда! Команда злагоджена, енергійна, витривала і ми сміливо рухаємося вперед згідно нашого розробленого маршруту.

         Читайте про нас, підтримуйте нас! Ми розкажемо вам багато цікавого!

        

ЗНАЙОМТЕСЬ!!! НАША КОМАНДА

     Чому  назва нашої команди саме така? «Feketas children» - «Діти Фекети». Напевно тому, що ми – учні Тур’я-Реметівської загальноосвітньої школи і Федір Фекета наш відомий земляк, легендарний листоноша.

     Федір Фекета народився в селі Тур’ї Ремети в далекому 1789 році. Коли в його рідному селі утворилося ливарне виробництво, що постійно потребувало інтенсивного поштового обміну, Фекета на довгі роки став однією з його центральних фігур. В Ужгороді на нинішній Собранецькій, в будинку під номером 5 (до речі, він зберігся до наших днів) розташовувався пункт обслуговування каретно-поштової лінії “Будапешт – Кошице – Львів”. Саме сюди пролягав шлях Фекети, де він отримував кореспонденцію і повертався назад, щодня долаючи більше 50 км. У його торбі були листи, документи, газети. Одним словом – важлива інформація, яку з нетерпінням чекали люди.

     Ми, його діти, а точніше праправнуки, також хочемо доносити інформацію. Інформацію про минуле нашого краю, яке турботливо бережемо, про сучасність, яка нас хвилює. І все це – заради майбутнього, в якому житимуть наші діти. І використовувати будемо сучасні засоби комунікації – фото і відео-репортажі, нами створений блог у мережі Інтернет (profikemp-perechyn.blogspot.com).

Ми – однокласники, і кожен з нас – яскрава і неповторна особистість. Ми вміємо співати, танцювати, креативно мислити і відчувати себе згуртованою командою, ми відкриті до спілкування  на різних мовах: українською, словацькою, англійською. Наш капітан – Надія Скубенич, лідер і джерело ідей, а ми всі –частинки її натхнення.

     Чому ми вирішили прийняти участь у  проекті «Профікемп»? Тому, що прекрасна нагода вивчити, відвідати і дізнатися про найбільш цікаві архітектурні, природні пам’ятки нашого краю, заглибитись у  світ професій, поспілкуватися з довгожителями  Перечинщини і почути їх цікаві історії про те, «як було колись…». Сподіваємось, що набутий нами досвід вплине на вибір майбутньої професії, наповнить наше життя яскравими барвами нових вражень…

У команди «Feketas children» свій логотип і девіз

Девіз команди: «Досліджуй минуле. Знай теперішнє. Твори майбутнє!»

Логотип команди включає на передньому плані елементи гербу Перечинського району, малюнок пам’ятника листоноші Федору Фекеті. На задньому плані силует зеленої жаби – кулінарної жаб’ячої традиції села Тур’я-Ремета. У місцевій кухні жаб’ячі лапки  готують як французький делікатес.

Коріння таких жабоїдних традицій пов’язують із... Наполеоном! Перша версія – що вже дуже до душі солдатам припали тутешні ґаздині, тож віддячуючи за гостинність, французи навчили закарпаток премудростям приготування жаб’ячих лапок. Також розповідають, що коли Наполеон програв під Ватерлоо, офіцерів його армії (як неблагонадійний елемент) розселили від гріха якнайдалі закутками Європи. Й нібито дехто потрапив і в Тур’я-Ремети. Письмових згадок про це не збереглося, але чудовим доказом є, по-перше, ті ж кулінарні жаб’ячі традиції, а, по-друге, суто французькі прізвища жителів села, такі як Роля, Біган та інші.  

Єдиний у світі пам’ятник листоноші Федору Фекеті встановлений у Перечині

В пам'ять пошани Федору Фекеті команда вибрала собі назву “Feketas children” (діти Фекети).

Бронзовий пам'ятник листоноші Федору Фекеті (скульптор М. Белень)було встановлено в 2004 році на центральній площі м. Перечин. Це єдиний в світі пам’ятник листоноші.

Листоноша Федір Фекета народився в 1789 році в селі Тур’я-Ремета. Став листоношею, коли в селі було засновано ливарне виробництво. Кожен день він долав близько 30 км до Ужгорода і назад, доставляв пошту при будь-яких обставинах, погоди і незалежно від пори року. За таку відмінну роботу його називали «Посол». Одного разу Федір переходив річку далеко від переправи по слизьких каменях. Він хотів заощадити час і якнайшвидше доставити пошту, але послизнувся і впав у крижану воду, захворів на запалення легенів і в 1838 році помер.

Поховали листоношу на місцевому кладовищі, але могила не збереглася, оскільки при розширенні території храму вона опинилася під церквою. Вдячні односельці увічнили його пам’ять меморіальною дошкою, що і зараз висить на стіні церкви в його рідному селі Тур'я- Ремета. 

На ній написано «У Пам’ять Приязності, Тверезності, Чесності і Послужності Посла Феодора Фекети. Помер Г(ода) Б(ожого) 1838». Саме ця меморіальна дошка є автентичною пам'яткою і варта того, щоб її відвідати.