Fun-Route досліджують "Як раніше святкували Новий рік в Україні?"

Ще 10 днів і  настане Новий рік – світле та зворушливе свято, яке майже у всіх асоціюється з запахом свіжої хвої та мандаринів, з приємними спогадами дитинства, очікуванням подарунків та сімейних урочистостей. Fun-Route вирішили провести власне дослідження "Як раніше святкували Новий рік і Різдво в Україні?".  Гортаючи сторінки минулого, фанроутівці дізналися, що у святкуваннях українців переплелись язичницькі та християнські звичаї, деякі з них живі й донині. Отож сьогодні, ми розповімо про те, як наші пращури раніше святкували Новий рік.

Новий рік в Україні 

З досліджень Fun-Route  - непроста та тривала історія традицій новорічного святкування. Наші прадіди у різний час святкували Новий рік: і в березні, і у вересні, і у січні - а тепер ще й два рази (Старий новий рік з 13 на 14 січня).

Традицію зустрічати Новий рік 1 січня, прикрашати ялинку та влаштовувати феєрверки привніс на землі Російської імперії, у тому числі і на частину сучасної України - цар Петро І в 1700 році. Якщо ще глибше зануритись в історію, то з'ясується, що традицію відзначати Новий рік 1 січня європейці запозичили у древніх римлян. У них, так само як зараз, було прийнято вітати одне одного та дарувати новорічні подарунки. Цікаво, що спочатку римляни в якості подарунків використовували прикрашені фрукти та овочі, але згодом звичай трансформувався, тож тепер стали більш доречними цінні подарунки.

Варто зазначити, що предки українців відзначали прихід нового року 1 березня. Його порівнювали з весняним пробудженням природи, з початком землеробських робіт. Швидше за все, прихід нового року був пов'язаний зі сходженням молодого місяця, саме тому древні слов'яни відзначали це свято напередодні весняного рівнодення, називаючи його «новим літом». 

Згодом дату «нового року» змінили церковники, і починаючи з 15 століття за греко-візантійським обрядом його стали відзначати 1 вересня (14-го за новим стилем). Візантійська православна церква прийняла цю дату за рішенням Нікейського собору, спираючись на те, що першу свою проповідь Ісус Христос проголосив під час іудейського свята жнив. Відомо, що його відзначають з 1 по 8 вересня. У той же час на Русі 1 вересня святкували день Преподобного Симеона Стовпника (або Семена), що символізував прихід нового року. Цей день вважався напрочуд сприятливим для початку усіляких нових справ, тому селяни з цієї пори розпочинали збір картоплі. Тим часом на українських землях, які входили до Великого Литовського князівства (пізніше відійшли до Речі Посполитої), новий рік з самого початку святкували 1 січня, наслідуючи європейські традиції. Що й говорити, подібної плутанини з датами у нас було чимало. Проте залишки старих традицій серед українців збереглися донині. Доказом служить те, що українці двічі святкують Новий рік: 1 та 14 січня (за новим та старим стилем), а назва «старий Новий рік» до сьогодні не перестає дивувати іноземців.

Плутанина з датами виникла через те, що не збігався календар: на території Російської імперії жили за юліанським календарем (старий стиль), у той час як Європа за григоріанським (ми його називаємо новим стилем). Ось тому запозичений Петром І в Європі Новий рік у православних християн наступав «із запізненням» на 14 днів. Один з перших указів радянської влади у 1918 році затверджував перехід на прийнятий в Європі та світі григоріанський календар. Проте православна церква це нововведення не сприйняла, а тому до цього часу дата православного Різдва – 7 січня (за юліанським календарем) залишається незмінною. Водночас залишається незмінним різдвяний піст, тому в наш час люди строгої віри уникають щедрого новорічного застілля 1 січня.

Традиції Нового року в Україні 

Далі з досліджень Fun-Route - про традиції, які сягають давніх часів, до того ж вони частково пов'язані з язичницькими обрядами та церковними святами.

Вечір напередодні Нового року називався Щедрим – чого тільки не було на святковому столі! Всього вдосталь: м'ясні страви, ковбаси, холодець, щедра кутя, запашні пироги. Існував звичай, коли господар мав ховатися за мискою з випічкою: вважалося, що завдяки цьому в наступному році на столі буде не менша гора пирогів.

Ще один поширений звичай – «лякати» дерева. Господар ходив з сокирою по садку з фруктовими деревами, погрожуючи їх зрубати, якщо не дадуть щедрого врожаю. Також напередодні Нового року були дуже поширені ворожіння, зокрема на судженого. Так, у багатьох сім'ях на «старий Новий рік» заведено подавати до столу вареники. У такий спосіб наші предки влаштовували нехитрі ворожіння та розваги: готували вареники з сюрпризом. Господині могли заховати всередині різні начинки, у тому числі і неїстівні – монети, ґудзики та інше. Тому в такий день їсти вареники доводилось досить обережно. Різні варіанти «начинки» мали певні ознаки і віщували, яким буде новий рік для того, хто скуштував вареника з сюрпризом. Приміром, вишня – до удачі, зерно або монета – до багатства, сіль – до сліз.

За православною традицією, 14 січня (Новий рік за старим стилем) святкують день преподобної Маланії та Святого Василя, або просто Маланки і Василя. Напередодні Нового року (з 13 на 14 січня за новим стилем) до сьогодні зберігся звичай «маланкування» або щедрування. По домівках до півночі ходять гурти ряджених, розважають господарів співом щедрівок та веселими розвагами. За це отримують частування з щедрого столу. Причому в костюмі Маланки з'являється хлопець, відповідно костюм Василя дістається дівчині.

Ряджені обов'язково водять з собою Козу, одягнену в кожух навиворіт (зазвичай переодягнений хлопець). Коза бешкетує та додає гурту веселощів. Також присутні інші дійові особи – може бути Піп або Дяк, Дід, Баба, Лікар, Циган, Гончар, Солдат на інші. Якщо ви самі бажаєте розважитись та повеселити близьких, влаштуйте подібне дійство собі на втіху та іншим. 

Після настання півночі дівчата та жінки не мали ходити по домівках. Вважалося добрим знаком, коли до господи в новорічну ніч першим заходив чоловік. Саме тому ходили так звані «показники» – вони посипали оселі та їх господарів зерном, щоб у Новому році був щедрий врожай. Також вони співали новорічних пісень, а за це отримували щедрі гостинці.

Новорічно-різдвяний Рахів - насолодитись святом...

Напередодні новорічно-різдвяних свят, здається казка стає реальністю. Дорослі і діти вірять у дива, очікуючи здійснення всіх омріяних бажань.  Щоб відчути казковість подій та відпочити від міської суєти, команда Fun-Route зробила підбірку зимового вечірнього Рахова, сподіваючись, що ці фото не залишать байдужими нікого. 

Місто мерехтить різнокольоровими вогниками. Де-не-де пролітає сніжок, під ногами хрумкає морозець. Чути веселий гомін дітвори, яка хоче досхочу провести час за зимовими розвагами. Мимоволі поринаєш у дитинство і починаєш мріяти, як колись, у років п’ять, писати листа до Святого Миколая. Відчути Дух Різдва та кинутись з дітворою на санчатах з гірки...

Вітання з 28-ю річницею створення Державної Служби Зайнятості України

Команда Fun-Route підготувала коротке привітання працівникам служби зайнятості України!

Розвиток сільського зеленого туризму на Рахівщині

Fun-Route провели власне дослідження "Що таке зелений туризм". На базі Рахівської бібліотеки засідали учасники клубу та обговорювали діяльність у сфері зеленого туризму. 

В процесі клопіткої роботи,  Fun-Route виявили, що Рахівщина має багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти та наділена багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Багаті села Рахівщини і індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Вцілому в  Україні найпопулярнішими для сільського туризму  на сьогодні є місця рекреаційних центрів з екологічно чистими екосистемами, а це - наша Рахівщина!

В ході презентації семінару, фанроутівці обговорили основні ідеї розвитку зеленого туризму.

Існує велика кількість різновидностей нинішнього сільського зеленого туризму, серед яких можна виділити наступні:

Кінний туризм;

Рибальство;

Мисливство;

Похід у гори.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування відзначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Для того, щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитись...

У що вірили гуцули. Звичаї, традиції та вірування.

Жителі Гуцульщини створили унікальний світ дивовижних міфів і легенд, химерних прикмет і забобонів. Кажуть: щоби зрозуміти гуцула, треба самому вродитися гуцулом.

І йдеться зовсім не про специфічну гуцульську говірку, а про незбагненну своєрідність гуцульських традицій і звичаїв. Бо ще можна запам’ятати, що маржиною гуцули називають худобу. Значно важче втямити гуцульські повір’я, в яких змішані язичеські вірування i християнство, випробувані століттями народні прикмети i просто забобони.

Кожен народ багатий на свою національну кухню. Але гуцули – це унікальний народ. Він славиться не лише своїми традиціями, обрядами, говіркою (діалектом), своїм національним одягом, своєю музикою і співанками, устроєм життя та особливим генетичним кодом Гуцулії. Дуже розмаїтою і багатою є гуцульська кухня. Вона вирізняється простотою і, водночас, оригінальністю.

Резюме: Рахівський район займає найбільш високогірну частину Українських Карпат. Тут знаходиться найвища вершина України гора Говерла, географічний центр Європи, найбільші праліси Європи, джерела цілющої мінеральної води, бере початок найбільша притока Дунаю – ріка Тиса, Карпатський біосферний заповідник, територія якого віднесена до найцінніших екосистем Землі і входить до міжнародної мережі біосферних заповідниківЮНЕСКО. У Європі цей унікальний, високогірний район України знають як регіон, де разом з природою збереглася самобутня гуцульська культура корінних жителів краю.

Початок заселення (колонізації) Гуцульщини

З досліджень команди Fun-Route виявлено, що заселення Гуцульщини – кількавіковий процес, який в силу гірських умов мав специфічні особливості. Письмові джерела, виявлені істориками, переказують, що перші поселення гуцулів виникали на полонинах та біля солеварних промислів. Виникнення і розвиток гуцульських поселень проходив двома напрямками. Вони осідали вздовж річок Прут, Рибниці, Черемоша, Тиси. Крім того, первісні поселення в минулому займали великі території, ставали осередками, які давали початок іншим поселенням. Це видно на прикладі таких головних населених пунктів Гуцульщини, як  Косів, Березів, Печеніжин, Ясіня, Богдан, Рахів. Наприклад, Ясіня дало початок селам Лазещина, Чорна Тиса, присілкам Кевелів, Лопушанка, Стебний, Подерей, Студений, Репегів, Плитоватий, Боркан та ін. Від Богдана відійшли і стали самостійними селами Богдан – Луги, Видричка і т.д. Цей перелік можна продовжити на прикладі майже кожного гуцульського великого поселення.

  

Перші оселі Гуцулів, Заселення Гуцульщини Коли і як виникли перші оселі на Гуцульщині – цікава проблема і частково вже досліджена групою істориків у монографії "Гуцульщина ХІІІ – ХІХ ст.” та в праці львівського історика П.Сіреджука.

Тут можна нагадати першу письмову згадку про гуцульське село Уторопи, датовану 1367 роком. А далі, на основі історичних документів довідуємося про інші оселі Гуцульщини ХІV – ХVІІІ ст. в окремих регіонах України, в т.ч. і на західноукраїнських землях. Їх поява там була зумовлена як економічними, так і політичними процесами. У ХV – ХVІ ст. степові простори Наддніпрянщини заселювалися вихідцями із Північної Київщини, Волині й Галичини внаслідок відпливу населення цих регіонів через наступ  кріпосницьких порядків. Тут вони дали початок козацтву. На західноукраїнських землях спостерігаємо подібну картину. З низинних околиць Подністров’я наступ панщинних порядків відтискує селян в гірські околиці Гуцульщини, так само, як і на Закарпатті та Буковині. Цим і пояснюється бурхливе  заселення Гуцульщини у ХV – ХVІІІ ст.

Fun-Route досліджує походження назви “гуцул” та “Гуцульщина”

Команда Fun-Route досліджує своє минуле.

Гуцул. Гуцульщина. Звідки пішли ці назви поки  нез’ясовано, хоч в історичній та лінгвістичній літературі вже чимало написано, продискутовано. Назва "гуцул” – досить загадкова, а тому викликає багато гіпотез, стосовно яких вчені полемізують між собою майже два століття.

      З цього приводу одна група істориків, етнографів, лінгвістів доводила, що назва "гуцул” – тюркського, половецького, печенізького походження, фольклорист і етнограф О.Кольберг

твердив, що це залишки різних кочових орд. Софрон Витвицький пов’язував назву "гуцул” з іменем Гецила – братом князя Великої Моравії Ростиславом, або виводив її від горулів-гунів. Інша група дослідників дотримувалася думки, що назва "гуцул” походить від молдавського слова "гоц”, "гуц” – "розбійник”, "опришок”.

      Український лінгвіст Б.Кобилянський на основі аналізу гуцульско-покутського діалекту та історичних даних висунув гіпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена східних слов’ян-уличів і тиверців, які з півдня Наддніпрянщини переселилися в Карпати і асимілювалися з місцевим населенням.

     Перелічені гіпотези далеко не вичерпують усіх думок з цього приводу. І хоч вченими затрачено багато зусиль у дослідженні цього питання, жодна з існуючих на сьогодні теорій не має переконливих аргументів. Тільки гіпотези.

     В опублікованій монографії "Гуцульщина” у 1982 році група авторів,  в тому числі і професор Прикарпатського університету В.Грабовецький, всесторонньо вивчивши і проаналізувавши історичні факти, дійшли до висновку, що оскільки на території Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передісторичних часів, Київської Русі - України та Галицько-Волинського князівства, то конкретно твердити про появу в ці періоди самої назви "гуцул” немає підстав. У ХІV-ХVІІ ст.  назви "гуцул”, "Гуцульщина” теж не існували. Тільки з середини ХVІІІ ст. в історичних документах зустрічаємо прізвища "Гуцул”, "Гуцуляк” і лише на початку ХІХ ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулів – жителів Східних Карпат.

     В історичних документах ХVІІІ ст.  ми зустрічаємо прізвища "Гуцул”, "Гуцуляк”  жителів суміжних з Гуцульщиною сіл. У ХVІ-ХVІІІ ст. новоприбулим в село чи місто надавали прізвища за місцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися. Отже, і вихідцям з Гуцульщини поза її територією давали прізвища  Гуцул, Гуцуляк.

     Таким чином можна зробити висновок, що вихідців з території Гуцульщини в суміжних з нею селах називали гуцулами. Спочатку це були їх прізвиська, які невідомо коли і за яких обставин з’явилися. З цього приводу Яків Головацький у 1878 році писав: "это имя могло быть сначала бранным, или нарицательным, и только после стало именем народа и собственным именем”. Подібне твердив польський дослідник С.Грабіц і навіть з цим погоджувався Б.Кобилянський.

     Отже, можна вважати, що назва "гуцул” походить від прізвиська, а територія ними заселена, дістала назву Гуцульщина, як історико-етнографічна область. Ось чому в письмових джерелах назва окремої етнічної гілки народу –"гуцули” – з’явилося вже пізніше.

Зроблено в Каховці

В кінці 2016 року заснована, в 2017-му почала свою діяльність в Каховці нова фабрика "Scanditex". Кінцевим її бенефіціаром виступає громадянин Швеції Фредрік Жиро. Відомий каховчанам Карл Стурен, співзасновник компанії «Чумак», порекомендував йому Каховку як гарне місце для інвестицій і заснування бізнесу, допоміг знайти приміщення, що пустувало.

Фабрика спеціалізується на пошивці замовлень для різних торгівельних марок, зараз - чохлів для дитячих шезлонгів і «кенгуру», з нового року планується виробництво авточохлів для концерну «Volkswagen». Підприємство засноване на 100% іноземних інвестицій, але "набирає обертів", виходить на самоокупність, розвивається, розширює територію, асортимент, штат, стрімко переходить з категорії малих в «середні».  Навчають працівників самостійно, з допомогою Ліцею сфери послуг або через Каховський міськрайонний центр зайнятості – у Новій Каховці.

Фабрика має дві закордонні фірми – партнера, які розробляють потрібні моделі, з Туреччини надходять готові технології для здійснення відшиву. Клієнти обирають постачальників, продукція реалізовується у всіх країнах ЄС, у Північній Америці, і на етикетках кожної одиниці товару позначено: «Зроблено в Каховці».

Взяв інтерв’ю в директора «Scanditex» Олександра Таранишина.(на фото) 
 Тищенко Данило